Диво Давосу

Давос лежить у швейцарських Альпах, в кантоні Ґраубюнден. Феномен цього віддаленого, розташованого на висоті 1500 метрів над рівнем моря містечка полягає в тім, що воно зробило собі успішну кар’єру в кількох галузях і стало законодавцем санаторних і туристичних стандартів для всієї Європи. Давос має кілька облич, і про нього можна говорити щонайменше в чотирьох контекстах. По-перше, тут був побудований найперший у світі санаторій для хворих на туберкульоз, що дало поштовх для розвитку пульмонології в Європі. По-друге, це один із найстаріших, найбільших і найвідоміших швейцарських лижних курортів і туристичних центрів. По-третє, це місце, де відбувається Всесвітній економічний форум, який відвідують лідери найвпливовіших країн світу. І нарешті, це значний науковий центр з його Інститутом дослідження лавин, Інститутом алергії й астматичних захворювань, Центром ортопедичної хірургії й Фізико-метеорологічною обсерваторією. При цьому в Давосі мешкає не більше тринадцяти тисяч осіб.

А почалося все з того, що всередині 19-го століття до Давосу, в якому тоді мешкало півтори тисячі людей, прибув молодий лікар Александер Шпенґлер, який щойно закінчив медичний факультет в університеті Цюріха. Це був німець, який втік з Німеччини, бо його переслідували за надмірну політичну активність. В Давосі його обрали окружним лікарем, він одружився з донькою місцевого підприємця й розгорнув активну діяльність.

Шпенґлер вирішив використати основний безкоштовний і необмежений ресурс своєї нової батьківщини – повітря. Гірське повітря, настояне на хвої й альпійському різнотрав’ї, стало золотою жилою Давосу. Вже 1886 року тут збудували кілька санаторіїв для хворих на астму й сухоти, а компаньйон Шпенґлера, голландець Гольсбоер проклав у ці важкодоступні місця залізницю, найвища точка якої сягає 1620 метрів над рівнем моря, а найдовший тунель – понад кілометр. Зараз залізницею курсує така собі швейцарська «Червона рута», яку добре знають ті, хто хоч раз з Івано-Франківська вирушав потягом у напрямку Делятина, Яремчі, Ворохти…

Хворим на сухоти Шпенґлер, а згодом і його сини пропонували нехитру терапію: за будь-якої погоди залишатися на зверненій на південь терасі високогірної клініки, глибоко дихати й пити свіже молоко з коньяком. Цікаво, що в багатьох випадках таке лікування було ефективним. Мабуть, крім цілющих властивостей природних стихій, цим треба завдячувати чудодійному плацебо, що сильніше за стрептоміцин. А суми, які пацієнти платили за перебування в елітних санаторіях, ефект плацебо суттєво стимулювали. У 1900-му році на висоті понад 1800 метрів у стилі сецесії збудували розкішний санаторій Шатцальп, а також фунікулер, щоб пацієнти не мусили пішки долати шлях на чарівну гору. Усе тут було на найвищому рівні, згідно з найновішими стандартами й вимогами: електричне освітлення, першокласний ресторан, ліфт, мистецькі шпалери, які можна мити, лінолеум, розкішні ванні кімнати. Довкола санаторію заклали багатий альпійський ботанічний сад високогірних рослин. Пацієнтів треба було якось розважати, отож в Давосі активізувалося культурне життя, особливо театр.

За три роки до Першої світової війни у Давос приїхав Томас Манн, бо його дружина Катя начебто занедужала на сухоти. В одному з санаторіїв вона провела півроку, чоловік часто навідував її, атмосфера сусіднього Шатцальпу надихнула його на роман «Чарівна гора». Реальні явища в романі отримують додатковий вимір: як метафору можна трактувати хворобу, лікування, бесіди між пацієнтами преміум-санаторію, та і сам Давос, абстрагований до невизначеного й непередбачуваного часопростору початку ХХ століття. Роман можна читати й інтерпретувати на кількох рівнях, зокрема і як роздуми – іноді сатиричні – про знакові явища того часу: психоаналіз, теорію відносності тощо. Томас Манн – не просто автор, він масштабний мислитель, що в романі «Чарівна гора» виразно проявляється.

На початку двадцятого століття паралельно з пульмонологією в Давосі розвивається лижний спорт. Зараз на схилах найближчих до містечка п’яти гірських вершин прокладено близько 300 кілометрів лижних трас. На вершину Вайсфлуйох, висота якої 2693 метри, веде колія, прокладена ще 1932 року. Сюди, долаючи два тунелі, під стрімким кутом курсує вагон, в якому поміщається більше сотні пасажирів. На вершині є ресторан, вид з його терас і вікон з лишком компенсує ціну кави, що коштує тут так само, як і внизу: чотири з половиною франки. На вершину з протилежного боку – Якобсгорн – охочих доправляє підвісна дорога. Висота Якобсгорну 2590 метрів, звісно, тут теж є ресторан.

Унизу, в центрі Давосу, вартих уваги місць теж не бракує. Стара ратуша, кілька церков, історичні вілли, Конгрес-центр, в якому відбувається Міжнародний економічний форум, льодова арена, побудована фірмою «Vailland», музеї медицини і зимового спорту, а також музей художника-експресіоніста Людвіка Кірхнера, який мешкав і працював тут у першій половині ХХ століття. Давос привабливий не лише для вже згаданих відомих науково-дослідницьких інститутів, але й для світової кіноіндустрії. В кулісах Шатцальпу Паоло Сорентіно кілька років тому зняв свій оскароносний фільм «Молодість». До речі, ціни в стандартних номерах чотиризіркових готелів Давосу рідко перевищують двісті франків за ніч, включаючи сніданок.

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!