Місцеві волонтери долучилися до гуманітарної місії з роздачі вегетаріанської їжі Food for Life («Їжа для життя») і вже два роки щотижня в парку Воїнів-Інтернаціоналістів годують безхатьків чи просто тих, хто потребує. Вони кажуть, що доставляють нужденним людям любов і значимість у вигляді супу і макаронів. Собівартість одного такого обіду приблизно сто гривень, і ще купа затраченого часу й трохи палива для доставки Докладніше >>
На полонині Минчолик, що на Верховинщині, вже понад чверть століття порається сім’я Василя Філіпчука. Правда, піднімаються вони на полонину тільки у сезон, а решту року живуть у Верховині. Пан Василь відрекомендовує себе як «депутат» полонини, яку орендує. Сім’я тримає корів, коней та свиней. Також є дружелюбний пес Мухтар. Докладніше >>
Днями на Прикарпатті під час сплаву по річці Черемош загинув турист із Черкащини. Екстремальні розваги, як-от рафтинг, парашутизм, спортивний туризм та інші, набувають все більшої популярності. Відтак і охочих надавати такі послуги збільшується. Але якість, а тим паче безпеку при цьому не гарантують… Докладніше >>
Діти, кухня, церква? Ні, це більше не стосується німецьких жінок. Принаймні так переконує 42-річна Оксана Шаль (Зубюк) родом із Верховини. Десять років тому вона одружилася з Карлом і переїхала до Баварії, називає цю землю німецькою Гуцульщиною, тому почувається там майже як удома. Хоча й довелося звикати до дерунів з цукром, складної граматики і особливих овочів, якими можна прогодувати півсела. А ось іноземний обранець обожнює гостювати на Прикарпатті – дороги тут страшенно погані, зате люди надзвичайно добрі. Докладніше >>
З кожним роком чужі країни все більше приваблюють працівників з України. Натомість наша держава потребує все більше фахівців – не вистачає рук навіть у найпопулярніших робітничих професіях. За таких умов страждає місцевий бізнес, адже знайти того, хто добре знає свою справу, стає все важче. Чому Європа є ласим шматком для робітників з усього світу та що Україна робить для того, щоб забезпечити кадрами свої підприємства, дізнавався «Галицький кореспондент». Докладніше >>
Останнім часом 46-літня Романа Довганюк відсипається лише в літаку під час перельотів. Таке насичене життя прикарпатської бізнес-леді родом із Косова, яка вже давно живе в Бразилії. Її історія кохання почалася під щоглами круїзного корабля, який відчалював від Барбадоса, а також із дорогих парфумів, косметики Dior і позолочених туфельок. У чужій країні жінка пройшла через чужу заздрість, ворожнечу, ностальгію і важкий тропічний клімат. Але вона довела всьому світу, що здатна звернути гори. Ось тільки на чужині дуже бракує українських квітів – у Бразилії вони зовсім не пахнуть. Докладніше >>
Андрія Грималюка затримувала міліція, в Олі Гнатковської всі варили макарони, а Олексій Гнатковський був найвродливішим. Такі унікальні курси у вишах трапляються, певно, раз на десятиліття, а може, й рідше. Більшість випускників «Політології» ПНУ ім. В. Стефаника, які отримали дипломи у 2008-му, нині яскраві особистості, відомі в багатьох колах Івано-Франківська, й подекуди навіть України. Свого часу ці студенти рвали шаблони, відверто проявляли громадянську позицію, боролися за справедливість і навіть мали свого вигаданого історика-правознавця, вони перевертали аудиторії догори дриґом і сміялися так, що аж щоки боліли. Докладніше >>
Історія цієї гуцульської жінки почалась із закоханості в Прагу, сміливої мрії та краплини удачі. За багато років життя на чужині Наталя Вотрубова (Гузак) пережила всяке: людську заздрість, тяжку працю, невдалий шлюб, страшний розпач, зневагу… Але прикарпатка вдячна за цей досвід – так Бог вів її до справжнього кохання. Тепер 43-літня Наталя мешкає неподалік столиці у власному чепурному маєтку, займається творчістю, готує м’ясо з повидлом і надихає на добрі справи свого чеського обранця Філіпа, життя якого теж змінила кардинально – охрестила, одягнула у вишиванку і навчила української мови. Докладніше >>
У теплу пору літні тераси ресторанів та кав’ярень стають доброю принадою для відвідувачів, приносять зиск підприємцям та надходження до бюджету. Такий бізнес, звісно, потрібно регулювати і, водночас, слід не заважати власникам закладів розвивати свою справу. Як влада йде в цьому питанні назустріч підприємцям у Європі та який досвід співпраці влади і бізнесу тут має Івано-Франківськ, дізнавався «Галицький кореспондент». Докладніше >>
Франківчанка Тетяна Михайлюк уже побувала у більш, ніж півсотні країн. Пізнання різних культур – це те, що її завжди вабило. Вочевидь, всесвіт максимально постарався втілити це прагнення, подарувавши коханого аж з іншого континенту. Цього року українсько-африканська сім’я святкуватиме дворічний ювілей. Небагато, але достатньо, аби зрозуміти, наскільки цікава африканська культура: тут є багато золота, не прийнято мешкати в квартирах, жінки – корисливі та чепурні, а чоловіки – неромантичні та надійні, а ще тут насправді унікальна кухня – перед тим, як скуштувати, варто уточнити, що це таке. Докладніше >>
Набір зручностей «все включено», комфорт і купа розваг – це не про дитячі літні табори патріотичного виховання. Натомість їхні юні учасники формують тут власний залізний стержень, тривкий характер, виховують самодисципліну і гідну громадянську позицію, вчаться бути лідерами. Спробувавши один раз, більшість як хлопчиків, так і дівчаток вирішують знову присвятити літо патріотичному вишколу. «Галицький кореспондент» підготував різні пропозиції такого таборування. Докладніше >>
Рідне прізвище Мельничук зважилася змінити на заморське Гюнай і без довгих роздумів переїхала до коханого Турула на Кіпр. У пари ось-ось буде весілля, й 25-літня Анна вже готова прийняти мусульманство. «Десь у глибині душі я завжди знала, що мій чоловік буде не українець. А мама не раз казала: «Аню, такого не буває, як ти собі вишукуєш – щоб і красивий, і розумний, і дбайливий. Може бути лише щось одне». Та я завжди інтуїтивно відчувала, що мій обранець буде красивий, розумний і дбайливий». Докладніше >>
Зібрала речі та чкурнула дивитися світ. Почала з Китаю і на ньому наразі спинилася – втрутилося кохання. Франківчанка Тетяна Павлюк не вважає свого чоловіка-китайця надто симпатичним, але закохана в нього по вуха. Перше побачення – наосліп. Через три місяці – весілля. Українка вже кілька років живе в Китаї, але й досі чи не щодня чомусь дивується – там наче інша планета: місцеві жінки почуваються богинями і женуться за багатством, не звертаючи уваги на почуття і сімейні цінності, темп життя – шалений, витрати тільки зростають, і взагалі – китайці геть не вміють відпочивати. Докладніше >>
Україна займає перше місце в Європі і третє у світі за кількістю виробленого меду. Водночас коштів на підтримку такої галузі господарства, як бджільництво, наукові розробки чи просування бджолопродукції ні в державному, ні в бюджеті Івано-Франківської області не передбачено. Докладніше >>
Коли франківчанка Катерина Мотрич нарешті розповіла всім про нареченого-іноземця і переїзд до Відня, жодна людина не повірила у щасливе майбутнє цих стосунків. Давали щонайбільше рік, а потім, мовляв, і так повернеться додому. Однак минуло вже п’ять років, а закохана пара насолоджується подружнім життям у будиночку в австрійському містечку за 80 км від столиці. Дівчина майже повністю призвичаїлася до місцевих порядків: планування життя на кілька років уперед, всюдисущої показної люб’язності, страшенної бюрократії, гарячої і ситної їжі, а найголовніше – впевненості у завтрашньому дні. Докладніше >>
Як франківський акушер-гінеколог відкрив для себе сонячну Азію Мрія про життя та заняття своєю справою у теплих краях змусили лікаря з Івано-Франківська та його дружину купити квитки в один кінець і відправитися в Камбоджу. Щаслива сім’я таки знайшла там своє місце під сонцем: вони разом працювали у клініці та разом пізнавали світ. Про те, що відкрила для них Південно-Східна Азія, та чому лікарів там поважають більше, ніж депутатів, акушер-гінеколог Михайло Дудік розповів «Галицькому кореспонденту». Докладніше >>
Як франківка Інна Мелешко повідомила рідним і друзям про своє одруження з йорданцем, який живе в ОАЕ? Запрошенням на весілля! Вдома був страшний переполох – там же гареми, сексуальне рабство, проституція… Однак уже після першого знайомства з Мазеном на серці трохи відлягло – наче нормальний чоловік. Відтоді минуло п’ять років, й Інна ні про що не шкодує. Чоловік-іноземець колекціонує вишиванки й обожнює український мед, а двійко діточок вивчають як християнство, так і мусульманство. Докладніше >>
Червоні задубілі пальці та обвітрене, обмерзле, аж злегка синювате обличчя. У 10-градусний мороз німець Стефан Юріхс за день подолав на велосипеді 130 кілометрів зі Львова до Івано-Франківська, де зупинився на ніч. Цей шматок дороги – лише незначна частина його тривалої велоподорожі. 33-річний Стефан їде довкола світу. Два місяці тому стартував з Берліна, туди ж планує й повернутися… у 2022-му. Докладніше >>
Вдома і стіни допомагають. А іноді це стосується навіть кохання. «Галицький кореспондент» продовжує рубрику про прикарпатських жінок, які одружилися з іноземцями й переїхали до них жити. Христина Кечмур уже два роки, як поміняла Івано-Франківськ на Мілан. Дівчині подобається батьківщина її благовірного, але все ж є декотрі речі, які й досі дратують. Докладніше >>
«Там, де для когось тільки лютий за вікном, на моїй вулиці давно уже весна»… Ці слова лунають з уст кожного випускника, який мріє спекатись найближчих іспитів та погуляти на своєму випускному. Вже скоро тисячі випускників будуть розважатися в ресторанах, демонструвати заздалегідь куплені наряди, зачіски та зустрічати схід сонця. Цікаво, чи можна святкувати випускний по-іншому та скільки зараз коштує організація такого свята? Докладніше >>
Лінник Людмила
Повторюся. Знову повторюся. Але відчуваю, що мушу говорити про це знову і знову. Особливо зараз. Музика, що має об’єднувати і бути поза політикою. Мистецтво для усіх, без кордонів, без політики. Мова – «какая разніца», «і так паймут». Колись мої баба сказали одному панові: «Ви мене понімаєте. Але от чи розумієте?». Ці її слова сидять в моїй голові вже років 12. Яка різниця між поніманієм і розумінням?
Деркачова Ольга
Якщо ви надумаєте влаштуватися в універ викладачем, то перше, що від вас вимагатимуть, – довідку про медогляд. Щоб отримати довідку, треба отой медогляд таки пройти, здати аналізи і т.д. Щодо поліклініки, де те все здавати-проходити, вимог та умов нема. Державні медичні заклади цілком годяться (до речі, коли наші кандидати вирішили здавати аналізи, я чогось наївно подумала, що поїдуть вони в яку-небудь районну лікарню, де сама Уляна Супрун, яка теж туди приїде, власноруч братиме у них кров і все інше).
Літопис Галицький
“Міський голова Руслан Марцінків просить франківців не ігнорувати другий тур президентських виборів... "Можливо, я належу до тих виборців, які не сприймають жодного кандидата. Але треба вибирати менше зло. У нас для того створене демократичне суспільство, щоб йти на вибори. Телевізор показує, що нема вибору, що все вже вирішено. Але насправді нічого не вирішено", – сказав Марцінків.
Марта Баранецька
Для журналістів у роботі важливе спілкування. А ще важливо, щоб нам не забороняли робити те, що дозволено. Наприклад, не виганяли із судів. Саме тому недавно, коли мене «попросили» не заходити у залу суду, я сприйняла це прохання не надто ввічливо. Відтак мене охопило величезне бажання познайомитися із адвокатом (я не маю права називати імен, тому він буде Хуан), який подав таке клопотання, і зрозуміти, чому особисто я стала поперек горла незнайомому чоловікові, який просить суд не допускати мене на засідання.