Надія Андращук – корінна гуцулка з туристичного осередку на Прикарпатті – села Микуличин. Дівчині – 25 років, вона побувала у понад 10-ти країнах світу, володіє п’ятьма мовами й зупинятися на цьому не планує. Останніх сім років Надія фактично прожила за кордоном, більшу частину часу – у Польщі. Ця історія про захопливі мандрівки, які демонструють, як сміливість та бажання рухатися вперед допомагають пізнавати світ та самого себе. Докладніше >>
32-річна франківчанка Ольга Улріч (Возняк) переконана: якби поєднати Україну і США, вийшла б ідеальна держава. Українці – гостинні і душевні, а американці дотримуються правил і вміють бути щасливими. Особливо жінки. Ольга живе на іншому континенті вже кілька років, але встигла чітко засвоїти важливу річ: не можна судити людей за їхнім зовнішнім виглядом, особливо у США. І ще навчилася не узагальнювати Докладніше >>
За селом Суходіл Рожнятівського району місцеві збудували дерев’яну капличку. Місце, яке для неї обрали, можна назвати «секретним», адже 75 років тому тут діяла повстанська школа УНС «Трембіта», про яку на той час знали лише одиниці. Повстанці залишили на згадку про себе лише одне слово, викарбуване на камені. Нині це місце знайти також непросто, але, потрапивши сюди, кажуть місцеві, можна з полонини півсвіту побачити. «Галицький кореспондент» вирушив на пошуки. Докладніше >>
Чим жінка вередливіша, тим частіше її носять на руках – перевірено на півторарічному сімейному досвіді франківчанки Ірини Ремик та її португальського обранця Нелсона. Дівчина їхала в Португалію просто відпочити на узбережжі, але так сталося, що в Україну більше не повернулася. За шість років вона вже звикла до улюбленого океану, привітних людей, культу дітей і футболу, смачної португальської кухні та чепурних бабусь із макіяжем і масивними кольоровими бусами, які щоранку читають газети в кав’ярнях. Докладніше >>
Жінка з Верховинщини лікує людей зміїною настоянкою Пані Василина розгортає товстий зошит, який завела лише кілька місяців тому, а вже більше половини списано. Тут адреси, куди вона відправляла посилки з цілющими ліками. Раз на кілька днів жінка їде на «Нову пошту», щоб переслати замовлення. Щодня вона отримує десятки дзвінків. У кожного своя біда: рак, гепатит, епілепсія, низький імунітет… До див горянка вже звикла, каже, що її ліки й справді цілющі. Розповідає, що й самі ж медики дають її адресу своїм хворим, яким нічого не допомагає. Якось приїхав 70-річний лікар з Полтави. Робив дружині операцію, вона мала пухлину. Медицина не дала Докладніше >>
З Івано-Франківська до Канади, а звідти у Панаму. Амбітна галичанка Наталя Табанець звикла досягати всього, чого захоче: і в кар’єрі, і в коханні. У них із Ральфом геть не типова канадська сім’я, але про тамтешні стереотипи і стиль життя прикарпатка може розповідати годинами. З Наталею Табанець журналістці «ГК» ніяк не вдавалося поспілкуватися десь зо три місяці – у неї то електрики немає, то гроза насувається… Докладніше >>
У ньому вживаються чоловік, який має онуків і цікавиться історією Станіслава, та жінка, яка обожнює панчохи і мереживну білизну. Ще зі школи він відчуває себе жінкою. Про своє подвійне життя франківський трансвестит розповів «Галицькому кореспонденту». Краєзнавець польської громади Івано-Франківська Богдан Озарко з вигляду нічим не відрізняється від середньостатистичного 66-річного чоловіка. Докладніше >>
У Галичі вперше провели фестиваль історичної реконструкції. Дійство тривало два дні, протягом яких організатори намагалися вразити гостей чимось новеньким. Побували там і журналісти «Галицького кореспондента». Докладніше >>
Іспанським чоловікам дуже подобаються українські жінки, але нерідко останні дають їм відкоша. Принаймні так починалася історія кохання 36-річної калушанки Людмили Брегін, яка нині живе у каталонському селі за сотню кілометрів від Барселони. Давід познайомив її з чудесною іспанською кухнею та показав, що таке сімейне щастя і повага до особистого простору. І все б чудово, ось тільки дуже бракує українських лісів. Докладніше >>
Багато людей нині втікають із села, а вони – навпаки. «Галицький кореспондент» побував на Щасливій Землі. Принаймні так її назвали засновники – жителі поселення родових помість, що в Тисменицькому районі. Тут вирощують органічну їжу, будують екологічні хати, тут немає цигарок і алкоголю, а на кожному обійсті саджають своє родове дерево… Диваки? Можливо, для когось. Але почуваються вони дуже щасливими. Докладніше >>
24 серпня Івано-Франківськ, як і решта міст України, відзначив 27-му річницю від дня проголошення незалежності нашої держави. Чим же запам’ятався франківцям та гостям міста цей день? Докладніше >>
Українські Карпати стають доступнішими для людей з особливими потребами. Підкорювачами мальовничих вершин вже другий рік поспіль стають навіть ті, хто не може самостійно ходити. Безбар’єрними гори робить команда волонтерів, яка постійно поповнюється новими людьми, та французький візок «Джульєтта», що поглинає в себе увесь спектр неймовірних емоцій і відчуттів, які дарують мандри людям з інвалідністю. Докладніше >>
Дощ, болото та дисципліна – у таких умовах два тижні курсанти з цілої України вчилися воювати та виживати. Військово-патріотичний вишкільний табір «Карпатський легіон» та всеукраїнський вишкіл УНСО зібрали на Богородчанщині сильних духом людей. «Галицький кореспондент» на декілька годин також приєднався до табору. Докладніше >>
Для них вистрибнути з літака – це як вийти з маршрутки. Вони називають себе небонутими, бо вже не мислять життя без стрибків у небі. День парашутиста «Галицький кореспондент» відзначав у колі любителів цієї справи. Довелося злетіти зі скайдайверами аж над хмари і дізнатися, чому ж парашутисти так закохані у небо. А ще розвіяти найчастіше побоювання: відкриється чи не відкриється… Докладніше >>
Місцеві волонтери долучилися до гуманітарної місії з роздачі вегетаріанської їжі Food for Life («Їжа для життя») і вже два роки щотижня в парку Воїнів-Інтернаціоналістів годують безхатьків чи просто тих, хто потребує. Вони кажуть, що доставляють нужденним людям любов і значимість у вигляді супу і макаронів. Собівартість одного такого обіду приблизно сто гривень, і ще купа затраченого часу й трохи палива для доставки Докладніше >>
На полонині Минчолик, що на Верховинщині, вже понад чверть століття порається сім’я Василя Філіпчука. Правда, піднімаються вони на полонину тільки у сезон, а решту року живуть у Верховині. Пан Василь відрекомендовує себе як «депутат» полонини, яку орендує. Сім’я тримає корів, коней та свиней. Також є дружелюбний пес Мухтар. Докладніше >>
Днями на Прикарпатті під час сплаву по річці Черемош загинув турист із Черкащини. Екстремальні розваги, як-от рафтинг, парашутизм, спортивний туризм та інші, набувають все більшої популярності. Відтак і охочих надавати такі послуги збільшується. Але якість, а тим паче безпеку при цьому не гарантують… Докладніше >>
Діти, кухня, церква? Ні, це більше не стосується німецьких жінок. Принаймні так переконує 42-річна Оксана Шаль (Зубюк) родом із Верховини. Десять років тому вона одружилася з Карлом і переїхала до Баварії, називає цю землю німецькою Гуцульщиною, тому почувається там майже як удома. Хоча й довелося звикати до дерунів з цукром, складної граматики і особливих овочів, якими можна прогодувати півсела. А ось іноземний обранець обожнює гостювати на Прикарпатті – дороги тут страшенно погані, зате люди надзвичайно добрі. Докладніше >>
З кожним роком чужі країни все більше приваблюють працівників з України. Натомість наша держава потребує все більше фахівців – не вистачає рук навіть у найпопулярніших робітничих професіях. За таких умов страждає місцевий бізнес, адже знайти того, хто добре знає свою справу, стає все важче. Чому Європа є ласим шматком для робітників з усього світу та що Україна робить для того, щоб забезпечити кадрами свої підприємства, дізнавався «Галицький кореспондент». Докладніше >>
Останнім часом 46-літня Романа Довганюк відсипається лише в літаку під час перельотів. Таке насичене життя прикарпатської бізнес-леді родом із Косова, яка вже давно живе в Бразилії. Її історія кохання почалася під щоглами круїзного корабля, який відчалював від Барбадоса, а також із дорогих парфумів, косметики Dior і позолочених туфельок. У чужій країні жінка пройшла через чужу заздрість, ворожнечу, ностальгію і важкий тропічний клімат. Але вона довела всьому світу, що здатна звернути гори. Ось тільки на чужині дуже бракує українських квітів – у Бразилії вони зовсім не пахнуть. Докладніше >>
Магда Євген
Волею виборців здійснення зовнішньої політики України (і оборонної теж) виявилося сферою компетенції людини, яка ніколи цим не займалася. На жаль, наслідки не забарилися, як то кажуть, на стадії підготовчого процесу. Якщо говорити про оборонну сферу, то тут «просто перестати стріляти» не вийшло. Ситуація на Донбасі виявилася набагато складнішою, ніж здавалося Володимиру Зеленському до обрання президентом. 14 жовтня він вдруге побував у зоні ООС, вручив нагороди військовослужбовцям.
Літопис Галицький
“У новому випуску історичної гри про Івано-Франківськ з'явиться персонаж теперішнього мера. “А вгадайте, чия фігурка з’явиться в новому випуску гри “Франківський пан”? Точно, моя. Сьогодні на прийомі юридичних осіб розробники гри презентували мені таке ноу-хау. А я не проти. Гра гарна, популяризує наше місто, історію, тому підтримую”, – відгукнувся Марцінків. “Франківський пан” – унікальна монополія про історію та сучасність міста Івано-Франківська.
Христина Козловська
Мене завжди дивувало небажання людей виказувати свій вік. «Ой, та хіба можна в жінки таке питати?» – вона тримає бокал алкогольного напою, бо п’є за своє здоров’я, її очі грайливо бігають по персонажу навпроти, вона впевнена у своєму запитанні, впевнена у своєму, хоч і пустотливому, докорі настільки, що ще мить, і я повірю, ніби вона й сама не пам’ятає року свого народження. «Ну, за твої 16», – його улеслива відповідь настільки передбачувана, що аж сумна.
Лінник Людмила
Маленька непоказна коробочка, встановлена на опорі світлофора, одноманітно тенькає, коли вмикається зелене світло для пішоходів. Ледь прискорюється, коли світло має от-от згаснути, і робить попереджувальний сигнал – «стоп!». Це доволі зручно. Особливо, якщо, стоячи на світлофорі, втикаєш в телефон (не робіть так!). Такі коробочки з’явилися у місті не так давно й далеко не на всіх переходах. Втім, іноді здається, що вони тенькали там завжди.