Режисер: Адам Мак-Кей. У ролях: Крістіан Бейл, Райан Гослінг, Стів Каррелл

Фільм-осмислення економічної кризи 2008 року був дійсно потрібний. Над аналізом передумов цієї кризи досі ламають голову чимало передових умів, а сама думка про нові аналогічні катаклізми викликає у Заходу дрібне тремтіння. Та й в Україні, в нинішніх умовах стрімкого падіння курсу, цілком могла б бути до смаку стрічка про компанію підприємців, які вирішили сколотити капітал там, де всі інші його втрачали. Не потрібно впадати у відчай і ховати кожну зарплату в панчоху, краще ризикнути, поставивши на кін відразу всі заощадження – і хай буде що буде.

«Гра на пониження», де, як інтернет-спам, постійно вигулькують вставки з реклами, теленовин і мультсеріалів, – це ексцентричне позашлюбне дитя передачі з економіки і MTVшного кліпу, на знімальний майданчик якого, мабуть, помилившись дверима, потрапила група прекрасних голлівудських акторів. Сивобородий Бред Пітт катається по ескалатору під «Gorillaz», а чорнявий Райан Гослінг сипле цитатами на зразок: «Ви відчуваєте цей запах? Ні, не одеколону! Запах грошей!» Але всю трійцю однією рукою кладе Крістіан Бейл у ролі Баррі, невротичного фінансового генія, який кайфує від «Pantera» і в будь-якій незрозумілій ситуації сідає за ударну установку. Також він походжає по офісу в шльопанцях, мішкуватій футболці та з барабанними паличками в руках.

Герої «Гри» проводять мільярдні оборудки під «Shake Your Moneymaker», постійно скалять зуби і заграють з глядачем, дивлячись у камеру і на пальцях пояснюючи суть забезпечених боргових зобов’язань («повар, який робить з незатребуваної несвіжої риби затребувану рибну солянку»). Ну, або просто, з щирою наївністю заявляють: «Ми ось тут у блокноті на лавочці секретну інформацію про падіння ринку нерухомості знайшли – але ви не ведіться! Насправді все було не так. Кіно ж, самі розумієте».

По суті, трикстери з картини Мак-Кея ввели нові правила гри на фінансових ринках, подібно до Стіва Джобса, який створив майбутнє у своєму гаражі. Але якщо милосердні Денні Бойл і Аарон Соркін змогли створити всеосяжний портрет батька-засновника «Apple», не надто обтяжуючи глядача комп’ютерною термінологією, то дивитися «Гру» без товстого економічного довідника вкрай не рекомендується. Уявіть, що той же Гослінг читає вам нудну лекцію з фінансових механізмів, а ви підтакуєте і з зачмеленим виглядом рахуєте ворон.

Незважаючи на взятий з перших хвилин напівжартівливий тон, «Гра» занадто премудра і багатослівна; попри замах на далекосяжні соціально-політичні висновки – надто поверхнева і розпливчаста. Дві з гаком години нудні дядьки в костюмах бігають по кабінетах і рахують гроші, а під завісу закадровий голос обережно нагадує, що криза тільки у США залишила 8 мільйонів людей без роботи і 6 мільйонів – без житла.

Олівер Стоун у великому «Уолл Стріт» довів, що фільми про економіку і бізнесменів можуть бути цікавішими від десятків бойовиків, а викриття корупційних махінацій фінансових ділків дійсно здатні шокувати. Але цього явно не скажеш про «Гру» з її настирливим відторгненням глядача від того, що відбувається. А в найбільш непередбачуваний момент на екрані раптом з’являється героїня Марго Роббі і, ніжачись у ванні з келихом вина, починає чуттєво розповідати про іпотечні облігації. Всі б тільки виграли, якби однією цією сценою фільм і обмежився.

ФЕЛІНСЬКИЙ