Днями

БАБУСЯ

Син грає комп’ютерну гру і зовсім не реагує на зовнішні подразники. Дідусь, проходячи мимо, каже йому: «Андрію, тебе бабуся кличе!» Син автоматично, не відриваючись від екрана, перепитує: «Моя?» Дідусь по-філософськи: «Ну, якби моя тебе кликала, було б невесело…»

Якось

БІРОЧКИ

Їхав я в Одесу поїздом. Звичайний плацкарт, нічого особливого. Липень, ніч… Пляшка пива, карти і друг – патологоанатом. Нас хилило в сон, тому говорили про життя і грали в дурня. Після двадцятої партії він раптом різко встав і виглянув у «коридор» нашого плацкартного вагона, після чого з маніакальним обличчям сів на своє місце і гаряче прошепотів: «Оце краса!» Я чомусь подумав, що він побачив гарненьку пасажирку або щось таке, і захотів сам подивитися. Виглянув, а там нічого, окрім ніг сплячих пасажирів, які стирчать з полиць. Знизавши плечима, я всівся ближче до вікна і почав вдивлятися в темряву. Друг раптом встав і, взявши свій портфель, попрямував у бік туалету. Я навіть особливої уваги на це не звернув. Потім з’ясувалося, що цей дотепник пішов в туалет, витягнув з портфеля бірочки і начепив по одній на великі пальці ніг всіх сплячих пасажирів у вагоні. Я покрутив пальцем біля скроні, сказав йому, що він ідіот, а тоді приліг і заснув. Прокинувся я від моторошного крику провідниці, яка прямувала в інший вагон і побачила цю чудову картину. Глянув на друга, побачив його маніакальну задоволену посмішку і зрозумів, що у патологоанатомів гумор досить своєрідний…

Колись

ЕКЗАМЕН

Коли я навчався в університеті, у нас був один дуже строгий викладач. Він страшно не любив людей, які були байдужими до його предмету. Сесії у нас були два рази на рік – у січні та в червні. Один студент на січневій сесії не склав іспит у цього викладача. Дотягнув він аж до травня, а цей “хвіст” у нього так і висів. І ось відчув він, що нарешті готовий до іспиту, і пішов здавати. Заходить до викладача у кабінет. Той його питає: «Чого прийшов?» – «Та іспит складати». – «Який іспит?» – «За зимову сесію». – «А що це ти так легко одягнувся? Замерзнеш же. Прийдеш наступного разу, тільки одягайся тепліше». І ось наступного дня (а було тоді 20 градусів тепла) цей студент прийшов на кафедру в усьому зимовому: шапка, шарф, куртка, черевики, рукавиці. Викладач закликав усіх своїх знайомих викладачів подивитися на цього студента з зимовим «хвостом», прийняв у нього екзамен і поставив позитивну оцінку.

 

І взагалі…

 

Жив-був один дуже запальний і нестриманий молодий чоловік. І ось одного разу його батько дав йому мішечок з цвяхами і наказав кожного разу, коли він не стримає свого гніву, вбити один цвях у стовп огорожі. Першого дня у стовп було забито кілька десятків цвяхів. До кінця тижня син навчився стримувати свій гнів, і з кожним днем кількість забитих у стовп цвяхів зменшувалася. Юнак зрозумів, що легше контролювати себе, ніж забивати цвяхи, до того ж, вони суттєво псували огорожу. Нарешті настав день, коли він ні разу не втратив самоконтролю. Син розповів про це батькові, і той сказав, що відтепер кожного дня, коли синові вдасться стриматися від гніву, він може витягнути зі стовпа один цвях. Минав час, і настав день, коли син зміг повідомити батькові про те, що у стовпі не залишилося жодного цвяха. Тоді батько взяв сина за руку і підвів до огорожі: “Ти непогано впорався, але ти бачиш, скільки в стовпі дірок? Він вже ніколи не буде таким, як раніше. Коли говориш людині щось лихе, в її душі залишається такий самий шрам, як і ці дірки. І не важливо, скільки разів після цього ти вибачишся, – шрам не зникне”.