На Прикарпатті уже звикли зустрічати воїнів, які повертаються із зони бойових дій. Такі повернення завжди майже урочисті, із привітаннями керівництва. Сьогодні ж стіни вокзалу стали свідками зустрічі нез оркестру і урочистостей. Героїв зустрічали лише рідні, декілька активістів та два хлопчики, які написали вітальні листівки. У ці дитячі листівки дорослі вклали певну суму грошей, аби хоч якось підтримати чоловіків у камуфляжі.

Із Донбасу повернулися жителі Прикарпаття, які захищали там Україну. Більшість їх проходять службу у 128 окремій гвардійській гірсько-піхотній Туркестансько-Закарпатській Червонопрапорній бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України.

Воїни жаліються: бійцям на передовій потрібна ротація. Справедливо обурюються, бо витримати тривалий час без сім’ї – випробування не з легких. “Та на нас усіх псіхушок не вистачить!”, – не стримує емоцій Роман, учасник бойових дій.

Хлопці не розповідають про місце дислокації. Кажуть, що додому, на Прикарпаття, приїхали лише на ротацію. Десять днів, без відпустки. Опісля – знову у поїзд і на схід держави. Аби ми спокійно колядували.