Рандеву із Богом

  • На сумніви атеїстів Церква має свої відповіді.

     

    «Вустами атеїста промовляє диявол», – кажуть деякі священики. Коли ж, як не на Різдво саме слушний час замислитися про вічне. Суперечливі роздуми про «правильність» Бога неможливо втиснути в газетну статтю, та й чи варто? Тож «ГК» лише зазирнув за ширму духовних пошуків. Скептичні аргументи щодо Божої справедливості спростовують представники Івано-Франківської архієпархії УГКЦ – отці Володимир Лось, Юрій Трухан і сестра Єремія.    

     

     

    Я вірю в Бога, однак не вірю в церкву, адже там суцільний бізнес.

    Люди, які таке кажуть, насправді ще не дозріли і шукають виправдання, комфорту, уваги – будь-чого, але не Бога. Коли загублено великий діамант у купці багна, то не зважають на болото.

    Церква має багато недосконалих місць, але це тимчасове і не повинно збивати людину з доброго шляху. Бо тільки в церкві є спасіння. Це як перебувати в міцному кораблі під час шторму. Лише в церкві можна пізнати повноцінне християнське життя – зі сповіддю, причастям, літургією.  

    Церква – це не священики і монахи. Вони є лише духовними провідниками, які виконують свою роботу – моляться за людей. Власне тому церква й існує з пожертв парафіян.

     

    Дозволити смертельні муки свого сина за гріхи інших було аморально з боку Бога.

    Один хлопчик разом із батьком, часто гуляючи у лісі, постійно приходили до мурашника. Малий дуже любив мурашок. Та якось мурашник загорівся, і бідолашні комахи не знали, як звідтіля вибратися. Хлопчик почав плакати і попросив батька допомогти. На що чоловік відповів: «Ми можемо спасти цих мурашок лише в одному випадку – якщо самі станемо мурашками і покажемо решті рятівний шлях».

    Так само Бог зійшов до нашого рівня, пославши свого сина Ісуса, аби врятувати ціле людство. А на третій день відбулося воскресіння, коли люди переконалися у Господній величі. Немає більшої любові, ніж у того, хто поклав своє життя за іншого. Тому кожен наш гріх дуже ранить Христа.

    Ісус мав померти, бо настільки великим і могутнім було зло. І щоб знищити його, саме такий викуп вимагався. Ціною крові свого сина Бог подарував нам вічне життя. 

     

    Християни стверджують, що Бог – це любов, але ж де ваш Бог, коли навіть чимало віруючих так багато страждають?

    Але ж уже мільярди років існує вода, то чому ж тоді у багатьох така брудна шия? Не Бог творить війну і хаос, а людина. Маючи вільну волю, людина сама вирішує, бути з Богом чи з дияволом.

    Бог не діє як юрист чи чарівник, не беручи до уваги людської свободи або вирішуючи проблеми автоматично. Спершу Творець говорить шепотом совісті. Якщо людина не чує, Бог звертається голосніше, але вже вустами іншої людини, а потім Господь починає кричати стражданнями. Адже часто навертаються саме в результаті різних терпінь. 

    Буває, людина покається в гріхах, але недуги все одно атакують – покута продовжується. Тому що колись вчинений гріх ще не викоренений або ж спричинив багато зла. Хоча страждання можуть бути не тільки карою за гріхи, а й пробою та іспитом, очищенням, викупом, пересторогою.

    Основне – розгорнути клубок своїх життєвих подій, проаналізувати зв’язок між ними і знайти, де починається корінь зла.

    Одна важкохвора жінка, розуміючи, що наближається кінець, нарешті щиро простила своєму колишньому чоловікові всі образи. І вже незабаром уперше за довгий час відчула умиротворення. А на черговому огляді лікар із подивом повідомив, що недуга почала відступати. Через страждання душі страждає тіло.

    Проте все це стає для людини збагненним тільки тоді, коли вона приймає Бога. Атеїста не можна переконати на основі його логіки. Якщо тиснути, то палиця просто зламається, а Бог ніколи нікого не ламає.

    Та християнин може привнести світло любові в життя невіруючого на власному прикладі. Треба почати поводитися з ним відповідно до своєї системи цінностей. Безбожник не знає, що за зло можна заплатити добром. Він переконаний, що живучи у вовчому стаді, треба поводитися лише по-вовчому. Тому Бог прийшов. Він знає, що може очистити від брехні, яка переконала людину в тому, що вона є вовком.

    У романі В. Гюго «Знедолені» є чудовий епізод. Коли щойно звільненого з в’язниці грабіжника Жана Вальжана всі довкола цуралися, лише місцевий священик прийняв його у своєму домі, нагодував та дозволив переночувати. Натомість Жан обікрав дім і, тікаючи, ще й добряче вдарив свого доброчинця. Коли священик побачив, як жандарми ведуть Вальжана, впійманого із награбованим, він зробив немислиме. Вибіг їм назустріч, тримаючи в руках срібні підсвічники та кажучи: «Жане, як добре, що ти повернувся, адже ти забув узяти ще й підсвічники». Священик урятував злочинця, сподіваючись, що той навернеться. І мав рацію – саме цей випадок у подальшому вплинув на позитивне перевиховання Жана Вальжана.

               

    Після щирого розкаяння та сповіді людині прощаються найважчі гріхи. Виходить, гріши, «скільки влізе», а зрештою все одно уникнеш кари.

    Гадаєте, так легко щиро покаятися і посповідатися? Для цього потрібні титанічні зусилля і переосмислення всього життя. 

    А чи насправді таке привабливе життя грішника? За гарною картинкою часто ховається зранена душа. Звісно, дорога з Богом теж нелегка, але внутрішній мир і гармонія, які є на цьому шляху, – безцінні. Окрім цього, диявол постійно атакує проблемами, страхами, депресіями, однак християнин має потужну зброю – сповідь, причастя, молитва, свята літургія.

     

    Несправедливо, що діти, як стверджують християни, часто покутують гріхи своїх батьків.

    Буває, приходить сім’я до священика і батьки в розпачі просять помолитися над дитиною, бо та дуже неспокійна. Але вже під час молитви виявляється, що проблема у самих батьках.

    Що не можна купити за великі гроші, можна купити за дуже великі гроші. Якщо Бог хоче примирити і спасти сім’ю, то вибирає поле битви, де диявол точно буде знищений, – дозволяє атакувати невинну дитину. Якщо ж батьки так і не навертаються, то Бог усе одно знайде в сім’ї такого праведника, який буде згідний заплатити. Щоб ті люди, одурманені дияволом, не пропали до кінця. Адже молитва праведного є дуже помічною.

    Хоча проблема може бути і в самій дитині. Часто її просто нема кому скерувати в  правильне русло.

     

    Звідки взявся Бог?

    Найперша проблема – ми би хотіли пізнати могутнього Бога, вкладаючи його в наші примітивні рамки. Творець є недосяжним для людської логіки. Якщо хочеш знати правду, виходи на інший рівень.

    Святий Августин, який після 17 років гріха навернувся до Бога і став священиком, ніяк не міг збагнути Пресвяту Трійцю. Одного разу йому наснився сон. Гуляючи на узбережжі, Августин побачив хлопчика, який копав ямку, аби перелити туди море. Священик запитав: «Ти несповна розуму? Як ти можеш це зробити?» На що хлопчик відповів: «А як ти можеш збагнути своїм крихітним людським розумом усю таємницю великого Бога?»

    Бог не має ні початку, ні кінця. Це диявол спокушає дізнаватися речі, які вищі за наше розуміння.

    Щасливі ті, які увірували, не побачивши. У притчі про багача і Лазаря розповідається, що перший ціле життя бенкетував, тоді як під його ворітьми лежав хворий Лазар. Багатій так жодного разу і не зглянувся на бідолаху. Коли обоє померли, то Лазар успадкував царство небесне, а багач – пекло. І ось багач благає Бога послати когось до його рідних та застерегти їх від гріховного життя. На що отримав відмову: «Спершу вони мають почати слухати Боже слово».

    Щира віра (і довіра) – це наче пін-код до пластикової картки з Божою благодаттю. Однак Творець хоче, аби ми самі дійшли до істини та розкрили в собі віру. Адже людина цінує свій статок лише, якщо важко його заробить.

     

    Завершальним акордом до цієї статті нехай буде тиша. У кожного своя. Саме в тиші до людини промовляє Бог.

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!