Відзначення Шевченківських днів сьогодні переважно зводиться до нудного офіційного ритуалу, далекого від справжнього життя громади. А як було століття тому?

 

Сьогодні покладання квітів і відвідини святкових концертів занесені в робочі графіки чиновників, подібно до прийому громадян чи оперативних нарад. Політики ж використовують дату як чергову нагоду на якому-небудь віче нагадати електорату про себе і свою партію. В усіх цих літературно-музичних і політичних заходах, зверненнях і промовах є щось силуване і театральне. Зрештою, напевно, це й закономірно в час, коли вшанування й читання Кобзаря є буденною річчю, прописаною в шкільній програмі й календарі державних свят, а не громадянським вчинком і актом політичної непокори. А ще якесь століття тому все було навпаки.

У ХІХ і першій половині ХХ століть українці Галичини і Станиславова зокрема відзначали Шевченківські дати всупереч політиці офіційної влади. Тож усі заходи громада організовувала самотужки – з власної ініціативи і власним коштом.

Звісно, що й знання поезії Шевченка було не результатом шкільного примусу, а виявом особистісної потреби в самоідентифікації українства. Часто навіть малописьменні селяни в Галичині знали напам’ять не тільки окремі вірші Тараса Шевченка, а й увесь “Кобзар”.

Перший шевченківський вечір у Станиславові відбувся в 1869 році. 31 березня 1890 року на шевченківській академії виступив Іван Франко. Крім традиційних шевченківських концертів, які проводилися протягом усього року, у березні відбувалися урочистості на вшанування пам’яті поета.

З станиславівського тижневика «Українське життя» за 3 та 10 квітня 1921 року ми дізнаємося, як проходило у Станиславові вшанування 60-літніх роковин смерті поета. З ініціативи товариства «Просвіта» 13 лютого був створений Окружний Ювілейний Шевченківський комітет, який розробив програму вшанування. В програму входили урочистості не тільки у Станиславові, але і в повіті.

Саме вшанування роковин Шевченкової смерті почалося 10 березня з літургії у греко-католицькій катедрі за полеглих борців за волю й незалежність України. Храм не міг вмістити всіх охочих бути присутніми на богослужінні. Отець д-р Іван Фіголь проголосив промову, у якій порівняв Тараса Шевченка з Іваном Хрестителем. Так само, як Іван Хреститель був предтечею Месії, передвісником християнства, так і Шевченко пробудив народ до боротьби за волю.

Того ж дня о 12 годині в театральній світлиці ім. С. Монюшка (площа Міцкевича) відбулася святкова академія, на якій було зачитано три наукових реферати про життя і творчість Т. Шевченка, а також декламувалися вірші поета. У неділю, 13 березня, такі ж академії відбулися по всьому станиславівському повіті.

Урочистості проходили також по всіх читальнях «Просвіти».

17 березня вшанування пам’яті великого Кобзаря завершилося в Станиславові великим концертом у залі Музичного товариства ім. С. Монюшки. Виступи вражали високою професійністю хорового та сольного співу. У виконанні мішаного хору «Станиславівського Бояна» прозвучали твори на слова Т. Шевченка: дума «Невольник» на музику

Б. Вахнянина, кантата «Радуйся, ниво неполитая» та «Оживуть степи, озера» на музику М. Лисенка. Дитячий хор «Станиславівського Бояна» виконав «Гагілки» С. Людкевича та «Русалку» Б. Вахнянина. З сольним співом виступили З. Заморова, М. Голинський та ін., високу виконавську майстерність продемонстрував струнний квартет. Музичні виступи чергувалися з декламацією творів Кобзаря.

Станиславівські хори «Думка», «Станиславівський Боян» часто виступали на шевченківських концертах у повітових містах.

Урочисто вшановували пам’ять Тараса Шевченка в українських школах та гімназіях. Часто учнівський репертуар вражав оригінальністю, високим рівнем підготовки та непідробною щирістю промовців. Ставилися сценки з життя малого Тараса, звичайно, декламувалися Шевченкові поезії, але найбільш популярними були виступи учнівських хорів. Про високий рівень учнівського хорового співу свідчить уже те, що хором української гімназії Станиславова тривалий час керував відомий композитор та музичний діяч Ярослав Барнич.

Часто українські гімназії Станиславова проводили спільне вшанування великого Кобзаря. Наприклад, 7 квітня 1933 року учениці Приватної дівочої гімназії УПТ «Рідна Школа» та Державної української чоловічої гімназії провели шевченківський концерт, на якому силами аматорських гуртків обох навчальних закладів відіграли виставу Степана Черкасенка «До світла, до волі», а чоловічий і мішаний хори виконали твори на слова Т. Шевченка: «Думи мої» Воробкевича, «Хустина» Топольницького, «Гамалія» Біликовського.

Учнівські шевченківські академії проводилися не тільки на загальногімназійному рівні, але і по класах.

Популярність таких заходів була настільки великою, що часто постановки на бажання публіки доводилося повторювати по декілька разів. Так, наприклад, сталося у 1939 році, коли прийшлося повторювати шевченківську академію, проведену у залі «Сокола» (тепер – приміщення «Просвіти» по вул. Грушевського) спільно Державною українською чоловічою гімназією, Приватною дівочою гімназією УПТ «Рідна Школа» і дівочою гімназією сестер Василіянок.

Підготувала Наталія Храбатин