Неможливе – можливе: франківський хлопчик здолав саркому і мріє врятувати свої ноги

Йому вже не бути футболістом, як мріяв, тепер надіється, що хоч нормально ходитиме. 15-річний франківець Максим Коваль кілька років боровся з важким видом раку – саркома Юїнга. Онкологи передбачали ампутацію ноги, але хлопчика взялися лікувати угорські лікарі, які на нозі Максима провели унікальну операцію, у світовій практиці вона стала лише п’ятою. У дитини вирізали 30 см кістки, яку впродовж двох годин опромінювали, а тоді повернули її назад і загіпсували ногу. Недуга наче відступила, але залишився останній етап для подолання наслідків онкохвороби – замінити імплантову пластину в нозі. Хлопчик швидко росте, одна нога вже коротша на 5 см, тому операцію необхідно робити терміново. Інакше саркома може повернутися.

Не могла дивитись, як син мучиться

Тато покинув сім’ю, бо тяганина з хворим сином виявилася аж надто виснажливою. Мама тягне все на собі, а це аж троє дітей, і ще й постійні пошуки грошей на лікування Максима.

Все почалося п’ять років тому. Син впав на уроці фізкультури, і дуже заболіло в стегні. Біль не минав десь із тиждень, особливо дошкуляв уночі. Хлопець мастив болюче місце протизапальними мазями, лікарі думали, що це міозит – захворювання, пов’язане із запаленням скелетних м’язів. На деякий час біль ніби трохи вщух.

Після змагань з футболу хлопцеві знову стало зле. А коли Максим поїхав на Різдво до бабусі в село і там трохи перемерз, то біль посилився ще більше. Так боліло, що він навіть до школи не ходив. Коли рухався, то нога ще не так нила, а в стані спокою біль починав страшенно мордувати.

«Я не розумію, що з ним є, – телефонувала додому вчителька. – Він виходить з класу через кожних 15 хвилин». А дитина просто фізично не могла всидіти на місці. Максим перестав спати уночі, бо не міг спокійно лежати. Тинявся по хаті весь час. «Я вже не мала сили дивитися, як син мучиться», – каже мама Віталія Просенюк (Коваль).

Після рентгену лікарі казали, що це остеомієліт (запальне захворювання кісткової тканини). Зробили операцію, але виявилося, що даремно, бо діагноз не підтвердився.

Коли онкологу показали результати УЗД і рентгену, він зразу випалив, що там є рак, але який саме, не міг точно визначити. У Києві вбили діагнозом – саркома Юїнга (рак стегнової кістки), один із найважчих видів раку. Злоякісна пухлина, друга стадія, метастазів нема. Вражено 28 см стегнової кістки.

«А ми звідки знали?»

Коли почалися перші сеанси хіміотерапії, хлопчина став агресивним. «Інші діти так не мучаться, як я, – нарікав Максим. – За що мені таке катування?»

«Я навчилася не показувати синові, як страждаю, бо й він би тоді почав падати духом і відмовився б від лікування, – розповідає Віталія Просенюк. – В сумочці завжди була косметика. Поплачу, підфарбуюся, і знову до нього в палату».

Мама майже пів року приховувала від сина його діагноз, казала, що це занедбана гематома. Максим випадково почув розмову лікаря. Хлопчина не злився на маму, навпаки, подякував, що вона так довго тримала в таємниці страшний діагноз, бо він би точно опустив руки. «А коли дізнався, вже було пройдено пів шляху, – усміхається Максим, – повертатися нікуди. Лише вперед». 

Київські онкологи передбачали ампутацію ноги, тому що обсяг ураженої кістки був надто великий. Але Віталія не здавалася і зверталася у всі можливі закордонні клініки. Так хлопчика взялися лікувати угорські лікарі. У Будапешті на нозі Максима провели унікальну операцію, у світовій практиці вона стала лише п’ятою. У дитини вирізали 30 см кістки, яку впродовж двох годин опромінювали, а тоді повернули назад і загіпсували ногу.

Потім хлопчина повернувся в Україну, пройшов необхідні післяопераційні курси хіміотерапії. Загалом він прийняв 76 хіміопрепаратів. І тоді рак відступив. І це було справжнє диво.

Сім місяців нога була повністю загіпсована. Максим міг тільки лежати і ледве пересуватися на милицях. «Найважче мені давалися «хімії», – згадує він. – Після четвертої «хімії» я простогнав мамі, що більше не можу і хочу померти. А потім зібрався з силами, поблював і почав їсти. І ще нестерпно було бачити, як діти гуляють у дворі, грають у футбол, веселяться. Особливо навесні і влітку, коли надворі чудесна погода, а я не здатен і кроку ступити».

Мама так-сяк садила Максима на візок, підкладаючи подушки, аби хлопець займав напівсидяче положення, і вони йшли гуляти: «Я бачила, як Максим соромився, що він на візку, в гіпсі. Але це краще, ніж нидіти в чотирьох стінах».

Одного разу гіпс тріснув, і треба було його міняти. Тоді під час огляду виявили, що на одному з сорока швів з’явилося щось схоже на мозоль. Медики були впевнені, що це ознака відторгнення імплантованої пластини. Хлопця перевели в хірургічне відділення, ставили різні дренажі, робили чистки…

На щастя, якраз тоді настав час планового огляду в Будапешті. Угорські лікарі схопилися за голови: «Чому ваші лікарі в Україні не забрали кісту в хлопця?». З’ясувалося, що мозоль на шві – це ніяке не відторгнення пластини, а звичайна післяопераційна поверхнева кіста, яку просто треба було зрізати. «Натомість наші медики її пробили, – каже мама. – Через це в організм потрапила інфекція. І не одна. Чого там тільки не було: і епідермальний стафілокок, і диплококи… Навіть не пам’ятаю всіх тих назв. Угорські медики казали – якби не ті інфекції, син би вже міг ходити».

Хлопця терміново прооперували, через занесену інфекцію була загроза ампутації ноги. Все обійшлося. Ось тільки через надмірну кількість антибіотиків внутрішні органи покрилися осадом, серцебиття пришвидшилося. Максима відправили додому відпочити.

Після повернення в Україну Віталія прийшла до горе-хірургів з претензіями, на що почула: «А ми звідки знали? Треба було їхати туди, де оперували».

Звикла просити

Тепер залишився останній етап для подолання наслідків онкохвороби – замінити імплантовану пластину в нозі. Хлопчик швидко росте, тому операцію необхідно робити терміново. Інакше саркома може повернутися.

«У жовтні 2016-го запалення саркоми припинилося, – йдеться у довідці, яку видали в угорській клініці. – Зараз потрібно запланувати операцію з ортопедії. Права нога коротша на 5 см від лівої, про абсолютне вкорочення важко судити, оскільки хлопчик не може розтягнути коліно. Рентгенівське дослідження показало, що імплантована інтрамедулярна пластина демонструє гарне положення, проксимальне перетворення кісток добре, але дистальний епіфіз стегнової кістки некротичний, зламаний на закінченні інтрамедулярної пластини».

У клініці провели дослідження, яке показало, що зараз немає метастазів кісткової саркоми в інших місцях. Наразі необхідно провести операцію з видалення внутрішньом’язової імплантованої пластини, яку треба замінити на спеціальну пластину. У зв’язку з тим, що Максим стрімко росте, операцію важливо зробити якомога раніше. Це також дозволить уникнути рецидиву саркоми. Для операції необхідно 300 тисяч гривень.

Віталія знову просить грошей. Жінка вже звикла просити, бо їй просто немає звідки взяти. Від держави отримує тільки допомогу на дитину у зв’язку з інвалідністю, працювати не має можливості, бо ж треба комусь опікуватися хворим сином, і ще є двоє менших дітей.

Спочатку жінка публікувала оголошення про допомогу в інтернеті, зверталася до благодійних фондів і церков, а тоді просто взялася оббивати пороги підприємців і депутатів. Люди реагували по-різному. Хтось відгукувався, інші футболили, дехто ховався. І без шахраїв не обходилося. «Я тепер знаю, мабуть, усі можливі схеми афер, – усміхається Віталія. – Через що ми тільки не пройшли! Якось розповідали, що шахраї по франківських маршрутках збирали гроші начебто на Максимове лікування».

Має нову мрію

Зараз Максим ходить з милицею. Нога не болить, але крутить «на погоду». Йому вже не бути футболістом, як колись мріяв. Тепер Максим хоче просто нормально ходити і має нову мрію – бути музикантом. Вчиться в музичній школі, грає на фортепіано, хоча починав з баяна і акордеона, однак зараз йому не можна тримати важкі інструменти, тому перейшов на клавіші. Своє майбутнє хоче поєднати саме з музикою. Для початку, наприклад, створити свій гурт і писати власні пісні.

Наталя МОСТОВА

P.S. Щоб допомогти Максимові Ковалю, можна надіслати гроші на картку ПриватБанку – 5168 7427 1394 1940, або Райффайзен банк Авалю – 4119 9710 1121 0285 (мама Віталія Просенюк).

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!