Зраджені мамою

  • У цієї багатодітної сім’ї з галицького села Бовшів начебто немає якоїсь страшної біди – усі здорові, мають де жити і що їсти. Ось тільки чотирьох дітей віднедавна виховує лише батько. Мама просто пішла геть, сказавши, що тепер передає естафету чоловікові. Тато ледве зводить кінці з кінцями: господарка, стара хата, яка терміново потребує ремонту, хвора бабуся і дітлахи, які відчувають, що їх зрадили.

    Мама Соня

    Тепер найстарша, 16-річна Софія – головна татова помічниця. Більшість хатньої роботи – на ній. А ще дівчинка замінила маму трьом братикам. Наймолодший, п’ятирічний Назарчик так її і називає: «мама Соня».

    Дівчинка ще й встигає вчитися в училищі в Бурштині. Живе там у гуртожитку, додому приїжджає щосереди і на вихідні. Не приїхати не може – в хаті треба зварити їсти, прибрати, випрати, перевірити, чи чемні братики, подивитися до бабці – старенька вже така квола.

    Софія завжди говорить усе, що думає, хоче досягати всього сама, дуже не любить фальші і аби її жаліли. Вчителька не раз казала, що вона дуже сильна дитина і вже вміє за себе постояти. «Бо життя навчило», – усміхається дівчина.

    Коли вивчиться, Софія буде харчовим технологом. Каже, вступала за покликом серця – обожнює готувати їжу. Мама рідко куховарила, частіше купувала щось готове у крамничці. А Софія змалку звикла крутитися на кухні. Вся хата любить її смаколики, братики постійно просять Софійчиних вареників, голубців і борщу.

    Між братами – злагода. Сваряться хіба через планшет, він один на всіх. 13-річний Василь – талановитий футболіст, грає за дитячу команду від Галича, лівий захисник. Хлопчина має грамоти і медалі, мріє професійно займатися футболом. Якось його навіть хотів взяти до себе тренер із Польщі, але трохи спізнився, бо команду тоді вже якраз набрали. 

    Середущий Богдан вдався в тата – спокійний і врівноважений. Як і брат, грає у футбол, але йому більше до душі малювати. Аби були кольорові олівці – для щастя більше нічого не треба.

    П’ятирічний Назарчик дуже любить допомагати татові на господарці: що тато робить, те і малий хоче повторювати. Наприклад, вже може позамітати і дати козі їсти. Хлопчик надзвичайно допитливий, може засипати сотнею запитань на будь-яку тему.

    Коли Софія йшла зустрічати журналістку, Назарчик трохи захвилювався: «Але ти не кажи тьоті, що ми нечемні. Ми ж чемні, правда?»

    45-річний батько Іван Лисак працює різноробочим на м’ясокомбінаті в сусідньому селі, але того, що заробляє, вистачає лише на їжу та комунальні послуги. Через горе-матір четверо дітей можуть залишитися без виплат для малозабезпечених сімей. Іван із дружиною не перебували в шлюбі, тож поновити документи може лише вона. Зараз триває процес із позбавлення жінки батьківських прав.

    Де треба, там і була

    Це сталося на Святвечір. Мама говорила, начебто збирається на огляд до лікаря, але додому більше не повернулася. По телефону чоловікові сказала, що втомилася і передає естафету йому.

    Мама йшла геть не вперше. Все почалося роки три тому, коли жінці купили сенсорний телефон, вона зареєструвалася в соцмережі і стала переписуватися з якимось чоловіком. Тиждень не ночувала вдома, не відповідала на дзвінки. Одного разу слухавку взяв якийсь чоловік і накричав, аби дали спокій мамі, бо через дітей вона лише нервується.

    «Коли мама вернулася додому, довго говорила з татом, і він пробачив, – розповідає Софія. – З батьком взагалі неможливо посваритися – він мухи не образить. Коли я питала, де вона була весь цей час, то мама лиш гаркнула: «Де треба, там і була».

    Згадуючи про маму, Софія пам’ятає лише сварки в хаті. Дівчинка ніколи не відчувала, що та її любить. Софію фактично вибавила бабуся. «Коли я плакала, бо в школі мене хтось образив, мамі було все одно, – розповідає дівчина. – Вона казала, що то мої проблеми. Складалося таке враження, що ми з братами мамі просто остогидли».

    Мама – дуже емоційна жінка: то хороша, то лютує. Лютувала частіше, бо все було не так. А ось батько – повна протилежність: завжди спокійний і дуже добрий. Він хоч і не рідний тато для Софії, але дівчина каже, що любить його найбільше у світі.   

    «Мама отримувала немалі гроші на дітей. Тато, скільки пам’ятаю, кожен божий день гарував на роботі, – продовжує Софія. – Все зароблене до копійки віддавав мамі – дуже довіряв їй і любив. Але куди ті всі гроші дівалися? Гляньте, в якій нещасній хаті ми живемо. Вже давно можна було наскладати і бодай ремонт зробити. Але мама ніколи не вміла обходитися з грошима – все одразу ж спускала на якісь дурнички. Наприклад, коли додому треба було купити продукти, вона приходила з магазину з дорогою сукнею. Мама з нами не живе лиш кілька місяців, а ми з татом вже наскладали і купили нові вхідні двері, воду провели, тепер треба збирати на бойлер».

    Будинок Лисаків має дві кімнати. У кухні спить бабця. В іншій кімнаті – всі решта. Коли вдома є Софія, брати поступаються одним ліжком. А взагалі часто тато з синами сплять учотирьох, бо хлопці дуже сумують за батьком – він цілими днями на роботі, вихідний лиш у неділю.

    Недавно волонтери запросили сім’ю до Франківська на майстерклас, де дітлахів навчали столового етикету. Потім Лисаків дуже хвалили, казали, що з-поміж усіх дітей вони були найчемніші.

    Незважаючи на скруту

    Сім’ї віднедавна почали допомагати волонтери з БО «Час добра і милосердя». Про них їм розповіли працівники бурштинської служби у справах дітей.

    «Бідність – не підстава для відбирання дітей із сім’ї, – каже волонтерка Наталя Іващенко. – У людей може виникнути багато претензій до батька. Недосконало справляється з порядком? Ну, так, бо це чоловік. Тут не кожна жінка впорається з усім, а це батько, який сам займається вихованням дітей і ще й щодня ходить на роботу, щоб прогодувати сім’ю. Незважаючи на скруту в сім’ї, діти дуже дружні між собою, а татуся усі просто обожнюють».  

    Умови проживання сім’ї, м’яко кажучи, не дуже. Старі меблі, які розсипаються, немає належного посуду, постільної білизни, техніки, дитячих іграшок. Що казати – сама хата мало не розвалюється, всередині стіни облуплені, капітальний ремонт робили на початку 90-х.

    «За два місяці від часу нашого знайомства ми допомогли їм продуктами, взуттям, частково меблями, – розповідає волонтерка Валерія Кушніренко. – Одягу навезли багато, тож зараз потреби в цьому немає, та й поки що немає де одяг складати. Але дуже б хотілося надати більш глобальну допомогу для дітей. Найперше допомогти з косметичним ремонтом хоча б в одній кімнаті та привести до ладу кухню. Обладнати дітям власний куток, де можна було б виставити всі нагороди, поставити навчальну парту, змінити меблі…»

    Серед іншого необхідного для цієї сім’ї: посуд; постіль, продукти, засоби гігієни, дитячі іграшки, холодильник, мультиварка, газова плита.

    «Більше не хочу пробачати»

    Іван Лисак каже, якщо дружина схоче вернутися додому, то більше її не прийме, бо «як можна було так зробити з дітьми». «Ну, добре, мене ненавидить, а дітей як можна не любити? – обурюється Іван. – Недавно в старшого був день народження – вона навіть не подзвонила».

    Хлопці говорять, що без мами вдома стало спокійніше, більше немає сварок і криків. Але вони все одно зляться на маму. «Я її вже кілька разів пробачав, – говорить Василь. – Більше не хочу. Хіба колись. Може». 

    Наталя МОСТОВА

    P.S. Для допомоги:

    карта-ключ Приватбанку 5169 3305 2215 1635 (Валерія Кушніренко), обов’язково в призначенні платежу вказувати «Допомога для батька».

    Карта Монобанку – 5375 4141 2587 5186 (Валерія Кушніренко).

    Контактні номери волонтерів:

    Наталя Іващенко – 098 286 05 52,

    Валерія Кушніренко – 095 030 14 29.

     

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!