Дівчинка, яка дуже любить життя

  • Ця сім’я добряче набулася по лікарнях і находилася по медиках. Кажуть, перебачили багато несправедливості й обману. Маленька Злата досі боїться чоловіків у білих халатах.

    У калушанки Лесі Гетьман двоє діток: 9-річний Денис і 6-річна Злата. З обома набігалася по лікарях від самих пологів.

    Злата – жвава, усміхнена дівчинка, здається цілком здоровою. Та насправді в дитини складний діагноз – вроджена клишоногість. Зараз вона більш-менш нормально ходить, хоч ніжки трохи різняться за довжиною, у неї скривлюється хребет, і втомлюється дитина дуже швидко. Злата пройшла справжнє пекло, аби мати рівні ноги. І на цьому ще не кінець. Дівчинці знову потрібна операція.

    «А в мене затримка розуму», – каже хлопчик майже одразу після знайомства. «Не дивуйтеся, – усміхається Леся. – Він у мене просто дуже відвертий, все схоплює на льоту… Та й я від нього нічого ніколи не приховую. Якщо бути точною, то в сина мовленнєва затримка розвитку, загальний недорозвиток».  

    Денис

    Перша вагітність у Лесі проходила дуже важко: сильний токсикоз із першого по останній день. Перед пологами жінка ледве випросила, аби їй зробили кесарів розтин, щоб вона не народжувала природним шляхом, адже у неї тоді були проблеми з хребтом.

    «Я ходила до лікаря, який діагностував у мене грижу хребта, – розповідає жінка, – просила, аби написав мені дозвіл на кесарів розтин. Але той відмовив: «Ти оперувалася не в мене. Тому іди з Богом і народжуй».

    У пологовому Леся також просила, аби їй дали загальний наркоз, а не епідуральну анестезію – так само через стан хребта. Але лікарі не послухали. Зрештою жінці кололи в спину аж шість разів – наркоз так і не взяв. Все одно довелося давати загальний наркоз. 

    «Я зайшла в операційну о 12-ій, а вийшла після 13-ої. Через цю тяганину сталось так, що моє немовля перебувало під наркозом понад годину. Але найгірше було попереду. Як потім мені пояснювала неврологиня з чернівецької клініки, дитині, яка народжується шляхом кесаревого розтину та ще й отримала дещицю наркозу, в жодному разі не можна робити щеплення до року. Чому мені про це не сказали в пологовому? Коли ще не було запізно…»

    Леся добре пам’ятає той день. 20 червня. Напередодні Денису якраз зробили щеплення. Хлопчику було вісім місяців, він уже вимовляв перші слова, весь час щось белькотів… А після щеплення дитину ніби підмінили. Порожній погляд, нічогісінько не говорив, навіть не агукав, ні на кого не реагував – все пішло шкереберть. Так тривало до двох з половиною років. Лікарі заспокоювали, мовляв, хлопці ліниві, тому починають говорити пізно.

    Одного разу додому прийшов мануальний терапевт робити масаж Златі. Глянув на Дениса і відрубав: «А що в тебе з хлопчиком?» – «А що з ним не так?» – «У нього аутизм». – «Ти ж не лікар… Яке ти маєш право таке говорити?» – «Їдь у Франківськ, у лікувально-діагностичний центр. Терміново».

    Поїхала наступного ж дня. Дениса оглянули, але сказали чекати до трьох років, мовляв, точно заговорить. Однак хлопчик так і не вимовив ні слова. Зрештою поставили діагноз «мовленнєва затримка розвитку». Призначили препарат для стимуляції судин головного мозку і сказали чекати до чотирьох років – має заговорити.

    Від ліків малий майже не спав, став дуже збудженим. На щастя, його вдалося влаштувати в логопедичну групу в дитсадку, там ефективно займалися з такими дітками. Потім люди порадили Лесі показати хлопця в неврологічному центрі, що в Чернівцях. А там аж зойкнули: «Пані, а де ви були раніше? Лікування треба було починати вже давним давно. Ми постараємося, але нічого не обіцяємо».

    Дениска лікували, довелося діставати ліки з-за кордону. І це спрацювало. Малий таки заговорив. Через рік він уже був ведучим на святі в дитсадку. Але все одно це особливий хлопчина, потребує індивідуального підходу. «Хвости аутизму таки лишилися», – пояснює мама. 

    Зараз Денис ходить у школу, на інклюзивне навчання. Аби Денис зміг навчитися читати, рахувати, жінці довелося додатково оплачувати репетитора.

    «Знаєте, це якась постійна боротьба, – говорить мама. – Ти весь час повинна все контролювати, доводити, що ти маєш рацію, бо краще знаєш свою дитину. Це дуже виснажує».

  • Злата

    З донечкою Златою в сім’ї значно складніша історія. На тридцятому тижні вагітності під час планового УЗД Лесі сказали, що в дитини двобічна клишоногість важкої форми.

    «А що таке клишоногість?» – запитала шокована мама. «Що-що… Покладуть тебе на операційний стіл, дістануть з тебе дитину і на сусідньому столі будуть її оперувати». Лесин чоловік мало не зірвався через таку грубість і не влаштував бійку просто в кабінеті. 

    Пологи приймала та сама лікарка, що й першого разу. Але вона не пам’ятала Лесі. «У тебе що, вже був кесарів розтин?» – «Так». – «А хто тобі такий поганий шов зробив?» – «Та ж ви мене і зашивали…»

    До речі, оказії з лікаркою на тому не закінчилися. У день виписки вона запитала: «А кому ти вже заплатила гроші?» – «Тільки анестезіологу». – «А медсестри? А я?» – «Ось, даю вам тисячу гривень». – «Це на мене і на медсестер? Ти в курсі, що тебе аж четверо медсестер зашивали, мили?..» – «Я не маю більше. Я в декреті зі старшою дитиною, а дівчинка народилася з проблемами, майте совість». – «Шукай. Я тобі виписки не дам». Леся зняла з кредитки ще пів тисячі. Аж тоді виписали.

    Злата й справді народилася клишоногою. Стопи були настільки вивернуті всередину, що майже торкалися до литок. Леся не хотіла втрачати ні хвилини. Одразу повезла дівчинку в обласну лікарню до ортопеда. Медик сказав, що треба гіпсувати, але перед тим мама повинна сама масажувати ніжки, аби вони вирівнялися.

    «Мені здалося, що це просто якась нісенітниця – як сама масажувати?  – пригадує Леся. – Ми вернулися додому ні з чим. Ледве домовилася з хорошою масажисткою. Коли та прийшла і глянула на малюка, аж крикнула: «У кого ти була на прийомі в Франківську? Вертайся назад до іншого лікаря! Без його дозволу я не масажуватиму».

    Леся знову поїхала в лікарню, але вже до того ортопеда, котрого порекомендувала масажистка. Медик, коли почув, що жінці сказали спершу масажами вирівняти ніжки, то аж за голову схопився – в жодному разі не можна, лише гіпсувати. Хоча спочатку навіть братися не хотів за Злату, бо дуже важка клишоногість, але мама таки вблагала.

    Щотижня дитину гіпсували. Потім зробили операцію, аби підрізати сухожилля. Далі продовжили гіпсувати. Злата навіть ходити навчилася з гіпсом на ногах. Ніжки потроху почали вирівнюватися.

    Потім були довгі перипетії з медиками, бо не хотіли давати дитині групу по інвалідності. Аж поки Леся не зателефонувала на гарячу лінію Міністерства охорони здоров’я. Групу дали, але ортопед, який уже кілька років вів дівчинку, відмовився її лікувати, відповідно, і гіпсувати. «Сумніваюся, що це законно, аби медик відмовлявся лікувати», – каже жінка.  

    Була велика перерва. Мама була в розпачі, адже в дитини міг статися рецидив.

    Хтось із знайомих порадив знаного львівського лікаря, але той був категоричним: «Вибачте, пані, я вам, звісно, співчуваю, але не буду виправляти помилки ваших горе-медиків. Нехай вони підтягують за собою хвости».

    Згодилися взятися за дитину в «Охматдиті». На операцію волонтери допомогли зібрати гроші – 30 тисяч гривень. Операція тривала дуже довго, але завершилась успішно.

    «Скільки ви даєте відсотків, що тепер все буде добре?» – запитала після операції мама. «Навіть одного не дам, – ошелешив лікар. – Запам’ятайте і змиріться, що ваша дитина має інвалідність. Вона постійно буде спати в спеціальному апараті для ніг, щонайменше до 20 років ходитиме в ортопедичному взутті аж по литки. І кожні три місяці на огляд. Це не кінець, зберіться духом».

    Тепер Злата знову готується до операції – аби унормувати різницю в довжині нижніх кінцівок. Дівчинка знає, що має трохи слабі ніжки, але все одно усміхається. Мама каже, вона ще мала, але вже так сильно любить життя.

    Наталя МОСТОВА

    Рахунок для допомоги Златі: картка ПриватБанку 4149 4991 5473 8122 (Гетьман Леся Валентинівна).  

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!