“Нескорений”

Режисер: Анджеліна Джолі

Це не перша робота Анджеліни Джолі в амплуа режисера і не перша картина про жахи війни. До роботи вона поставилась відповідально, з душею, це видно відразу. Джолі змогла створити правильну атмосферу, без масштабності, яка характерна для багатьох військових героїчних фільмів сучасності. Так, безперечно, у першій половині фільму є багато кліше, та після моменту падіння літака все виправляється.

Я не зовсім зрозумів постановку сцен насилля у фільмі. З одного боку, хоч Джолі відверто не терпить жорстокості, вона змогла добре продемонструвати знущання над Замперіні; безумовно, Луї — головний герой, та часом складалось враження, що страждає лише він, а інші йому просто співчувають і часом отримують копняків під зад. Хоч фільм не про жахливі японські табори, та відсутність правильної (історично притаманної даному регіону в цей період) кількості насилля значно вплинула на атмосферу (до прикладу, про страти дізнаємося лише з діалогів солдатів та наглядачів).

Повертаючись до режисури, варто відзначити неймовірно атмосферні сцени в морі або ж життя самих полонених у таборі (цих моментів було не надто багато, та все ж достатньо для того, щоб створити стійке враження у глядача). Але й тут я мушу підсипати трішки солі на рану: сцени повітряних боїв на початку фільму – картонні і не викликають абсолютно ніяких переживань. Та все ж, як результат вищесказаного, я в цілому задоволений візуальними враженнями, знято красиво та витримано.
Розповідаючи про сценарій, варто сказати ось що. Діалоги в цілому поставлені грамотно. Нічого зайвого, та водночас нічого неймовірного. Спостерігається хороша синхронізація між актором та сценарієм. Це дуже впливає на атмосферу, адже таким чином актори втрачають значну долю фальшу, що свого роду зближує тебе з героєм. Цей елемент створює у глядача ілюзію особистого знайомства з персонажем. Цій стрічці таке властиво, але в дуже малих дозах.
Актори. Джек О’коннел – зіграв молодого Луї Замперіні. Роздивляючись пророблену ним роботу, не хочеш звертати увагу на мінуси, які, безперечно, були. Та, як для актора, ще майже початківця, він впорався з роллю добре. Все ж таки ця стрічка з верху до низу страждає від однобокості персонажів. Незважаючи на те, що О’Коннел намагався викластись на 150%, він просто не встигає сподобатись. Глядачеві бракує часу вникнути в мотивацію головного героя. Проте я гадаю, ця роль – вагомий козир у кар’єрі молодого актора.
Роль Міцухіре Ватанаби виконав популярний японський рок-музикант напрямку visual kei – Такамаса Ісахара. Що ж можна сказати про цю роль? Його проблема та ж, що і О’Коннела – недостатньо часу на сприйняття героя. Та за ним спостерігати мені було приємніше. Адже якщо з Замперіні все зрозуміло в плані персонажа, то тут все складніше. По суті, Пташка є свого роду закомплексованим сучим сином, кроки якого – непередбачувані. Підступність, жорстокість, психічні розлади – за такою сумішшю приємно спостерігати, запевняю! Єдине, що мене розчарувало, – момент розпачу Ватанаби. Він мені здався надто награним.
З персонажів, які запам’ятались, слід відзначити Донала Глісона. У стрічці «Нескорений» він зіграв Рассела Філіпса. Про нього багато й не скажеш, та за той час, що він перебував на екрані, він зумів викликати певні переживання у глядача. Я певен, не мені одному була цікава і його подальша доля після зустрічі з японським флотом. Та в цій ролі немає нічого визначного, актор не встиг розкрити свого персонажа, а це б значно вплинуло на атмосферу. У процесі перегляду він для глядача стає «тим самим нормальним чуваком, який, хоч не є головним героєм, але за нього також переживаєш».
Стрічка зачіпає тему сили духу. Зараз фільмів про це все меншає… Кожен намагається скочити далі, ніж інші, в пошуках нових мегаідей. Я б не сказав, що це погано, адже це також свого роду прогрес. Та ми забуваємо, що справді потрібно багатьом людям – віра в себе. У картині був ясно виражений агітаційний посил, що проноситься крізь всю стрічку: «Вір у себе та у свої сили. Ти витримаєш все». Та сказати, що він вплине на рядового глядача, складно. Адже ми насамперед бачимо неймовірну історію, а головна думка, на жаль, залишається за кадром.
ФЕЛІНСЬКИЙ