Івано-Франківський гурт, що складається з трьох учасників і має дивну назву «Пан Пупец», незабаром потішить шанувальників новим альбомом.

Колектив народився 2004 року. Історія традиційна: грали в різних гуртах, шукали свій саунд… Врешті знайшлися. На що це схоже? На коктейль, у якому кожен знайде для себе потрібний інгредієнт, результат синтезу гітарного драйву, басового груву та несамовитих драмових ходів, які вкупі створюють те, що називають «Пан Пупец».

Кінцевий продукт гурту публіка отримує в чистому вигляді, бо «пупці» не обмежують себе форматними рамками, плюс записаний та готовий до релізу матеріал не проходить через фільтри саундпродюсерів. Щодо стильових тегів, тут музиканти залишають простір уяві слухача.

За час існування команда реалізувала студійний альбом («Пан Пупец», 2006) та два EP – «P.Z.» (2009), «П’ятниця – хлоп’ятниця» (2013). Записують музиканти свій матеріал на місцевій незалежній студії «Frost Magnetic Rec», що була заснована басистом гурту. На пісні «Байдарка», «Свист гір» та «Курва мама» знято відеокліпи. Остання відеоробота неоднозначно сприйнята мас-медіа та не пройшла цензуру деяких ЗМІ. Концертна діяльність гурту включає в себе виступи на масштабних фестивальних майданчиках України і Польщі, таких як «Рок Січ», «Захід», «Славське Рок», «Республіка», «Під камінь», «Тустань», «Goblin Show», «Потяг до Яремче», «EKOlomiya».

2008 року «Пан Пупец» гастролював разом з киянами «Борщ» та австралійськими інді-рокерами «Asleep At The Park» в рамках туру «Емінема нема». У тому ж 2008-ому «пупці» створюють разом з Сашком Піпою («ВВ», «Борщ») разовий проект «Пан Піпа». У 2009 музиканти повідомили про вихід у світ нового міні-альбому під загадковою назвою «P.Z.», у якому музиканти іронічно висловлюють своє захоплення народному артисту України – Павлу Зіброву. Також колектив продемонстрував нову відеороботу на гуцульську композицію «Свист гір», що увійшла до дебютного диску групи. Цікавим стало те, що робота є мультиплікаційною з застосуванням аплікативної техніки.

У 2010-ому крісло ударника залишає Андрій Михайлов, а його місце займає Олег Федик. В 2011 році гурт бере участь у зйомці фільму «Потяг до Яремче. 40 років потому». Святкуючи 350-у річницю рідного міста у 2012-ому, музиканти грають в прямому ефірі місцевої радіостанції та викладають у всесвітній мережі відео, зняте під час ефіру, тим самим доказуючи, що «Пан Пупец» – гурт, який «правильніше» слухати наживо. В 2013-ому відбувся реліз ЕР «П’ятниця – хлоп’ятниця» – міні-альбом, в якому чути доросліший саунд та серйозну заяву про те, яким цікавим і багатогранним буде їхній новий альбом. Нещодавно група опублікувала обкладинку з підготовленого до релізу альбому «Дабудай».

Новий альбом група презентуватиме 24 квітня в Івано-Франківську в «Panorama Pub».  «Галицький кореспондент» спілкується з гітаристом «пупців» Станіславом Боднаруком.

                     

– «Пан Пупец» – одна з небагатьох франківських груп, які продуктивно працюють тривалий час. Що допомагає втриматись на плаву?

Так. Команді цього року виповнилось, а може, виповниться 10 років. Багато різних речей встигло відбутися. Дійсно, було і складно, і радісно, але найбільше стимулює, з огляду на те, що ми зараз робимо, бажання видати накопичені ідеї та продовжувати творити новий матеріал. Адже граємо в «Пан Пупец» по третині свого життя. Ми змінились, і ідеї відрізняються від початкових.

– Як би ти описав ріст групи, які етапні моменти виділив би від початку і дотепер?

Ми почали в 2004-ому, і в нас було три «бойовики»: “Курва мама”, “Ліво руля” та «!Татаparty”. Перед першим публічним виступом ми просто не уявляли, що нас так тепло прийме франківська, на той час прокачана постійними рокешними фестами, публіка. Далі ми взяли участь у фестивалі-конкурсі «Червона рута-2005». Ми перемогли у Франику і зайняли перше місце у Києві. Звичайно, це нас сильно надихнуло, і про нас дізналося більше людей в Україні.

У нас було лише три «демки», і потрібен був повноцінний альбом. Наш басист Фрост цікавився звукозаписом, і ми вирішили записатися самі. Скинулися грошима, купили кабелі, монітори, орендували звукову карту, мікрофони та пульт і приступили. В результаті – презентували дебютник із ще кількома, на мою думку, зовсім непоганими піснями “Свист гір”, “Чорна волга” і трьома вищезгаданими.

Брали участь у різних фестивалях. Тоді непогано поїздили. В 2008-ому видали міні-альбом “P.Z.” з однойменною піснею та “Байдаркою” на борту. Також туди входила перезаписана “Свист гір”. На дві останні пісні було знято відео. Слід відзначити роботу над “Свистом гір”. Це аплікативна анімація, кожен герой, кожен елемент – handmade. Відео включили до програми в Парижі на міжнародному анімаційному фестивалі «Nouveaux Cinemas-2011». Постаралися наші друзі Олекса Гуз та Ярослав Зень – люди, які до сьогодні є майже учасниками колективу і творять дизайн обкладинок, логотипи, інколи відео і т.п.

На одному з концертів у Івано-Франківську мали честь познайомитися з нашими кумирами – гуртом “Борщ”. Після нашого виступу підійшов Сашко Піпа, екс-басист «ВВ» і басист «Борщу», і дуже тепло відгукнувся про гурт. Ми подарували йому компакт-диск, і невдовзі він запросив «підігріти» їх у Києві. Ми сильно подружилися. Я думаю, ми дуже пасували за стилем для саппорту, і нам це було неабияк цікаво та весело. Разом з Сашковими друзями – гуртом із Австралії «AITP» та “Борщем» ми дали кілька концертів в Україні. Пізніше “Борщ” пішов у безстрокову відпустку, і Піпа запропонував зробити разовий проект «Пан Піпа», з яким ми дали два концерти. Це було круто. Ми робили репетиції тут, у Франківську, і грали половину програми «Борщу» і половину Піпиних авторських.

 

У 2010-ому від нас пішов барабанщик Андрій Михайлов. Чесно кажучи, тоді дуже опустилися руки. Та нам дуже пощастило, коли попробували Олега Федика. Все стало гаразд. Зіграли на великих фестивалях «Захід», «Республіка», «Підкамінь». Реалізували давню мою мрію зіграти наживо на радіо. З цим нам допомогли “Західний полюс”. В 2013-ому, а на цей час Фрост зробив абсолютно професійну, як на мене, найкращу в області студію, записали EP “Пятниця – хлоп’ятниця”. За традицією, три різнохарактерні пісні. Саме вони є передвісниками нового альбому “Дабудай”, який вийде вже цього місяця.

– Давай трішечки детальніше про останній альбом. Що відрізняє його від попередніх релізів, що надихало – жінки, ситуації?.. Як він придумувався?

Меншу половину його ви чули на ЕРшках. Можна сказати, це його світла сторона. Решта ж пісень більш зрілі. Це не є абсолютно нові пісні, але вони були б зовсім іншого відтінку, якби ми записали їх два чи три роки тому. Загальний темп пісень уповільнився, але вони стали від того більш впевнені та “важковагові”. Нам дуже пощастило працювати в необмеженому графіку «Frost Magnetic». До кожної пісні був індивідуальний підхід. Деякі записувалися в окремому порядку в плані підбору характеру пісні в цілому та звучання окремих інструментів. Не кажучи про можливість експериментування з гітарними підсилювачами та інші деталі, не цікаві читачеві і пересічному слухачеві. Тобто ми намагалися створити цілу картинку з надзвичайно різних пазлів. «Мєдляків» нема – застерігаємо зразу! Є тягучі темні композиції, як-от “Мольфар”, “Убив міліон”, “Dr.Kremchowsky”, є забійні “P.Z.”, “Земля”, веселі і стьобні  “Дабудай”, “Пятниця – хлопятниця”, “HMR”, кілька мелодійних і навіть атмосферних.

 Ми дійшли спільної згоди в тому, що хоч фізичні носії зараз і є мало актуальними, все ж не видати альбом є ніби якоюсь “незавершеною справою”. Мало кому потрібен диск чи платівка, але повір, той, хто побачить оформлення, без уваги його не залишить. До кожної пісні написана ілюстрація, і всі вони разом з лірикою зібрані у книжечку на 24 сторінки. Кірілу Кіррілову вдалося намалювати кожну нашу пісню, це просто безцінна праця. Насправді, ми дуже задоволені роботою і сподіваємося, що вона буде оцінена. Ну, якщо не оцінена, то хоча б помічена.

– У вас досить безкомпромісна музика. Наскільки ви в те, що робите, вкладаєте комерційний розрахунок?

Так, музика не для мас. Особливо, коли в Україні (а я помічаю, що і в цілому світі) смердить масовий музичний несмак, зумовлений ґвалтуванням у вухо з радіоприймача чи ящика будь-кого, хто потрапив у зону його дії. Хоча сама «жертва» і є винуватцем цього ґвалтування через свою байдужість до музики чи будь-якої іншої творчості.

Ми не претендуємо стати “звьоздами”, бо є тверезими в цьому плані людьми. Ти паче, що граємо все ж таки поки що, так би мовити, “для себе”. Комерцію потрібно знати. Це наука, яка розвивалася “десь там” вже купу років, і “десь там” хард-рок не є чимось незвичайним, як “тут”.  Треба вміти подати та продати продукт, а це в такий час, коли все швидко міняється – стандарти, тренди… – дуже складно. Хочеться відчувати себе потрібними, для того щоб продовжувати творити нове.

– 24 квітня у вас презентація нового альбому у Франківську, це якось буде відрізнятись від рядового концерту?

Не думаю, що це буде супер-турбо-мега-вау, хоча півторагодинну гарячу програму ми обіцяємо. В основному будуть нові пісні впереміш зі старими випробуваними. Плануємо зіграти кавер на пісню земляків з “Перкалаби”. Та й давно ми у Франківську не грали. Тому чекаємо всіх 24 квітня в «Панорама паб».

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

І бонус для тих, хто дочитав:)