«10 000 євро сурогатній мамі. 18-40 років. Для іноземної пари», – таке оголошення звертає на себе увагу. Чи популярна така послуга в Івано-Франківську та звідки беруться діти у бездітних?

Телефонуємо за вказаним номером. «Мені 35 років, я мама двох здорових дітей, побачила ваше оголошення…», – починаю розмову. Чоловічий голос перебиває мене: «Стати мамою напрокат не важко, підписуєте договір – і все». Про вимоги, оплату за послугу «мама на замовлення» та родину, яка хоче стати віртуальними батьками, голос у слухавці не розповідає. Лише запитує, чи вмію я користуватися інтернетом. Відповідаю ствердно. Так отримую вказівку вивчити всю інформацію з профільних сайтів, а за вказаною в оголошенні електронною адресою – вислати свої координати та додаткову інформацію про себе.

Прочитала, написала, вислала. Чекаю…

Сур чи сюр?

Сурогатне материнство відносять до так званих допоміжних репродуктивних технологій, і за останніх декілька років послуга «мама на замовлення» набула чималої популярності. Про це свідчить і згадане вище оголошення, на яке ми натрапили в центрі Івано-Франківська.

«Є бездітна пара – чоловік і жінка, є сурмама. Лікарі витягують яйцеклітину у жінки, запліднюють штучно в умовах «in vitro», тобто в пробірці, а потім отриманий ембріон переносять у лоно сурогатної мами», – пояснює незрозумілу для непосвячених процедуру заступник директора Центру репродуктивної медицини Володимир Воробій. 

Івано-Франківський державний центр репродуктивної медицини – один із шести в усій Україні. Подібні державні заклади діють у Донецьку, Харкові, Києві (два) та Одесі. Решта – приватні.

Кількість безплідних шлюбів постійно зростає, і лікарів це уже не дивує. Вони лише фіксують статистику, згідно з якою в Україні майже мільйон подружніх пар не можуть мати дітей.

«Робота в центрі – це місце, де медицина тісно переплітається з таємницею зачаття, це духовне та особливе дійство, це Божа таємниця, де лікар – інструмент», – такими словами характеризує свою роботу Володимир Воробій.

Тут дійсно треба бути не тільки лікарем, а й психологом, аби не позбавити жінку надії на останній шанс народити дитя.

Замкнуте коло

Є безпліддя жіноче, чоловіче і поєднане. У центрі репродуктивної медицини обстежують не жінку, а пару. Після повної діагностики лікарі складають алгоритм ведення сімейної пари для того, аби отримати кінцевий результат – вагітність та народження дитини. Щоправда, частина вагітностей, що настають, на жаль, втрачається.

Місцевому центру репродукції двадцять років, тут використовуються методи лікування безпліддя традиційні та «in vitro».

«У нас створене замкнуте коло лікування безпліддя, починаючи з лабораторного обстеження, розвинута репродуктивна хірургія, різноманітна інсимінація і запліднення поза організмом матері, тобто в пробірці. Також у нас є кріоконсервація, тобто запліднені клітини – ембріони – заморожують. Як державний заклад ми не беремо за ці послуги грошей, щоправда, жінки оплачують медикаменти, витратні матеріали та благодійні внески», – пояснює гінеколог.

Лише в Івано-Франківському центрі первинного безпліддя щороку виявляють до 1,5 тис. сімей, яким потрібна допомога, лікують до 4 тис. пар, проводять 700-750 циклів запліднень у пробірці. Попри сучасні методики лікування, кількість бездітних пар, що вперше звертаються за допомогою, зростає.

При надії

«У нашому центрі сурогатне материнство проводиться тільки за медичними показами. Ми не шукаємо сурогатних матерів, не створюємо банку сурогатних матерів і не надаємо жодного юридичного супроводу. Тим більше, з закордонними парами нічого спільного не маємо. Якщо до мене підійшли пара та сурмама, мають укладений договір, у них усе погоджено, то таку процедуру ми можемо зробити, але відповідної повноцінної послуги в центрі не надаємо», – каже заввідділення допоміжних репродуктивних технологій  Олександра Николин.

З цим питанням вона радить звертатися у приватну клініку, яка займається штучним заплідненням, можливо, там можна підробити «мамою напрокат».

Під дверима кабінету Николин метушливий натовп. Пройти до лікаря навіть у п’ятницю під завершення робочого дня без черги не вдається. У коридорі на прийом очікує п’ятеро жінок, усі – в супроводі чоловіків. «У тебе скільки?.. А в тебе скільки?» – такі запитання чути зусібіч. Вже згодом я зрозуміла: це означає, що жінкам щойно провели штучне запліднення, вони «при надії».

Рідна кров

Випадки, коли сурогатною мамою стає рідна мати бездітної жінки, у відділенні  допоміжних репродуктивних технологій трапляються частіше, аніж інші, – упродовж року може бути від двох до чотирьох пар.

«Нещодавно у нас випадок був. Жінці 23 роки. Під час пологів – кровотеча, гине дитя і лікарі вирізають матку. Що їй робити, такій молодій? Її мама (добре, що вік дозволяє) погодилася виносити цю дитинку», – розповіла Олександра Николин.

Вона пригадує перший експеримент із сурогатним материнством. То була сім’я із Калуша. Дівчинці, яка народилася після такого таїнства, вже дев’ять років. «Бути бездітною – велике нещастя. Але щастя, що мати може допомогти, було навіть таке, що мачуха виносила», – говорить лікар.

Сурогатне материнство – це лише 0,5% роботи центру репродукції. А найбільша проблема полягає в тому, що пацієнти вчасно не звертаються за допомогою. «Фертильність жінки сильно залежить від віку, природу, жіночу яйцеклітинку не обманеш, вона старіє пропорційно з віком. Народжувати треба вчасно», – резюмує Олександра Николин.

Замовити дитину

Сурогатне материнство, в тому числі комерційне, повністю законне на території України. Тобто функція сурмами полягає у тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя. Як правило, все це відбувається за певну оплату на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір’ю.

Пропозицій більше, ніж пар. По-перше, далеко не кожна пара може прийти до такого рішення – це нелегко з психологічної точки зору. По-друге, послуги сурмам не кожна бездітна сім’я може собі дозволити. По-третє, в нашій країні сурогатне материнство погано врегульоване законодавством, а тому вкрай високим є ризик пар, які вирішили довірити виношування дитини чужій, зазвичай незнайомій жінці. Вони можуть стати заручниками здирників або аферистів.

Окрім гонорару «мамі на замовлення», батькам доведеться сплатити проведення обстеження здоров’я жінки, оплатити курс штучного запліднення (сума немала) і супровід вагітності. Впродовж вагітності та на період годування дитини треба виплачувати сурогатній матері заробітну плату і домовитися про лікаря, який прийматиме пологи. Окрема графа витрат для майбутніх батьків – оплата юристів, послуги яких теж недешеві.

А як в Європі

Україна належить до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволене законом. Натомість ставлення до легалізації «материнства на замовлення» в інших країнах світу досі залишається різним. Наприклад, у Німеччині спроба імплантувати ембріон жінці, яка у майбутньому має намір відмовитися від своєї дитини, є злочином, відповідальність за який несе лікар, який здійснив операцію з пересадки ембріона. Заборонене сурогатне материнство також у Нідерландах, Швеції, Австрії та Швейцарії.

У більшості європейських країн, де сурогатне материнство легалізоване, матір’ю дитини вважається та жінка, яка її виносила і народила. Тобто права біологічної матері мають переважну силу перед правами матері генетичної.

Нечужі діти

Коли медицина безсила, останній шанс набуття батьківства – усиновлення. Пара, що всиновила двійко діток, Ольга та Володимир (імена, на їхнє прохання, змінені) пройшла тривале лікування і нині стверджує, що завагітніти та народити дитину значно важче, ніж всиновити.

Вони пригадують, коли в родині вперше зайшла розмова про усиновлення, малося на увазі одне немовля. Втім, з кожним приходом у Службу у справах дітей надія на новонароджене дитя втрачала реальні обриси, адже вони у черзі на всиновлення були десятими. «Ми прийшли, абсолютно не знаючи стану речей. У службі нас приземлили, пояснили, що не все так просто та швидко. Тому ми почали шукати старших дітей, а потім засумнівалися, чи добре, що в заяві написали про одну дитину, краще б було двоє».

Документи у спеціальній службі збирають швидко, у чергу усиновлювачів заносять миттєво. І дітей у сиротинцях багато, але тих, що підлягають усиновленню, – обмаль. І це одна з найбільших проблем.

Чутки про те, що за додаткові гроші дитину для усиновлення знайти легше, Ольга та Володимир не підтверджують: «Такі випадки, напевно, є, але ми їх не зафіксували, тому що лівими шляхами вибирати дітей не ходили, лише робили так, як казали в службі». Утім, вони визнають, що процедура пошуку дитини справді не на користь батьків-усиновлювачів.

«Своїх» Ольга та Володимир знайшли дуже швидко, не минуло й року після подачі документів. «Спершу дітям було важко, бо вони не розуміли, що з ними діється, і нам було непросто. У сиріт інстинкт виживання дуже загострений, поки вони почали розуміти, що все нормально і що не треба один одного виштовхувати з сім’ї, пройшло багато часу. Пекло пережили того року», – згадує Ольга.

«До сурогатного материнства я ставлюся нейтрально, якщо є охочі матері та пари – то, будь ласка, але робіть це заради себе, – ділиться жінка. – Я кілька місяців поспіль лікувалася в центрі репродукції людини і знаю, що більшість тамтешніх жінок вважають, що якщо вони не народять чоловікові генетичну дитину, то втратять сім’ю. Лише 10% хочуть народити немовля, аби самоствердитись як мати. Я три рази пройшла процес штучного запліднення – не вийшло, і зараз ми всім рекомендуємо усиновлення».

Своїх дітей сім’я знайшла за тисячу кілометрів від рідного дому. Нині вони щасливі разом. Кажуть: диво, але прийомні діти схожі на них. Донька – на маму, а хлопчик – на тата. Мабуть, це доля…

 

Ірина ТИМЧИШИН