Сергій Гвоздик про соціальні проекти, які змінять Івано-Франківськ

  • Це не черговий піар ще одного амбіційного громадського активіста, який мріє про керівне крісло у політиці. Тут узагалі справа не в політиці. Сергій Гвоздик, юрист і активіст ГО «Самопоміч», можливо, надто різкий, але справедливий, хоче зламати стереотипи і конвертувати владу в масштабний соціальний проект. І дещо йому вже вдалося зробити в Івано-Франківську. Молодий активіст не вдається до порожньої балаканини і має конкретні пропозиції.

    Тож чому забудовники так легко захоплюють ласі шматки міста, що не так із Кримінальним кодексом України і яким чином «теорія розбитих вікон» може покращити життя в Івано-Франківську – пояснює Сергій Гвоздик. 

     

    – Ви є новою фігурою у громадському житті Івано-Франківська. Навіщо Вам ця діяльність і чому люди мають Вам вірити?

    Юридична освіта і адвокатська практика у багатьох містах України стали продуктивним підґрунтям мого нинішнього вибору. Після Революції гідності до влади знову прийшов олігархат. Я вирішив, що не можна залишатися осторонь, бо професійні політики можуть остаточно загубити нашу країну, тож час самому долучитися до процесів.

     

    – Кого конкретно маєте на увазі?

    Це питання не так персоналій, як тенденцій. Процес змін почався, але він потребує спрямування у правильне русло. Тож моя команда однодумців долучилася до громадської організації «Самопоміч», принципи якої нам імпонують та ґрунтуються на ідеології аналогічної політичної сили. Але для мене політика – це не мета, а засіб впровадження численних соціальних проектів.

     

    – Яких саме?

    Вже протягом кількох місяців в Івано-Франківську на вулиці Грушевського, 14 працює наша безкоштовна юридична консультація. Близько півтисячі містянам ми вже допомогли у правовому полі, й робота триває.

    Для студентів юридичних факультетів різних вишів нашого міста проводимо безкоштовні тренінги «After study» щосереди у кафе «STANTSIYA». Це унікальний досвід для юних юристів довідатися те, чого не вчать в університеті.

    Окрім цього, плануємо взяти під опіку людей з особливими потребами. Місто має бути комфортним для життя всіх категорій населення. Але не йдеться про те, аби створити черговий центр фінансової допомоги. Вважаю, що найважливіше – розробити механізм їх повної соціальної інтеграції. Наприклад, створення робочих місць, доступ до інформації, участь у суспільному житті. Ця справа є доволі філігранною, тому й підхід має бути комплексним. Не достатньо просто надати психологічну консультацію чи кілька сотень гривень. У мене є конкретний план впровадження цієї схеми, але наразі не можу розголошувати подробиць, бо весь процес ще перебуває на стадії переговорів. Поки справу не завершу до кінця – нічого не обіцятиму.

     

    – Якими проектами плануєте вплинути на розвиток Івано-Франківська?

    Тут варто згадати «теорію розбитих вікон», яку ще в 1982 році сформулювали науковці Д.Уїлсон і Д.Келлінг. Відповідно до цієї теорії, якщо хтось розбив скло в будинку і ніхто не вставив нове, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а потім почнеться мародерство. Іншими словами, явні ознаки безладу і недотримання людьми прийнятих норм поведінки провокують оточення теж забути про правила.

    Цікавим досвідом застосування цієї теорії була ініціатива губернатора та начальника поліції в Нью-Йорку наприкінці 80-х років. Вони вирішили боротися з дрібними правопорушеннями, як-от графіті в метро, перескакування через турнікети, хуліганські бійки тощо. Але спершу чиновники стали жертвами масового кепкування, мовляв, на фоні численних випадків убивств, зґвалтувань і крадіжок не на часі займатися вирішенням такої «дрібноти». Тому процес проходив досить важко. Однак уже через рік з’явилися перші результати: стіни метро вже ніхто не розмальовував. Крім того, статистика злочинів по цілому місту зменшилася вдвічі. Патологічне дотримання порядку в незначних сферах створило ореол соціальної нетерпимості до всіх правопорушень.

    Як це застосувати в Івано-Франківську? Почнемо з благоустрою прибудинкових територій, під’їздів, пустирів, особливо у «спальних» районах, це стане каталізатором розвитку міста загалом. Пропоную франківцям об’єднуватися і самотужки це робити. Наша команда візьме на себе контроль такої самоорганізації. Вже незабаром запустимо збір коштів для закупівлі всіх необхідних матеріалів для покращення благоустрою. Найперше активісти нашої організації планують власноруч прибирати прибудинкові території, створювати паркові зони, сквери, дитячі майданчики тощо. Всіх небайдужих містян запрошуємо приєднатися до цієї ініціативи.

     

    – Які проблеми, на Ваш погляд, є найгострішими у житті нашого міста і України загалом?

    Свавілля забудовників. І впродовж останнього року ситуація в Івано-Франківську тільки погіршилася. Поки увага прикута до подій на сході країни, кмітливі підприємці намагаються захопити максимальну кількість території. Яскравим прикладом є актуальна на сьогодні скандальна справа, пов’язана із забудовою ділянки біля міського озера, в якій наша команда бере активну участь теж. І робимо це не просто порожньою балаканиною. Один із наших активістів, Іван Пасічняк, є безпосереднім учасником судового процесу. Ми подали позов, аби зупинити незаконне будівництво, натомість створити на тій території рекреаційну зону.

    Сваволя правоохоронних органів – теж суттєва проблема, але вже цілої країни. По-перше, залишився пострадянський підхід, який і виступає основним гальмом. Візьмемо, до прикладу, ситуацію з кримінальними справами. В Україні не більше 3% виправдувальних вироків. А це свідчить про те, що або прокуратура і міліція працюють досконало, або ж це просто дотримання статистичного підходу – коли є установка «зверху» про те, що виправдувальних вироків не має бути взагалі. В останньому випадку прокурору можуть дати догану або звільнити, якщо у справі є виправдувальний вирок. Коли суддя оголошує виправдувальний вирок, то прокуратура буде оскаржувати до кінця. І на останніх щаблях це саме робитиме Генеральна прокуратура, використовуючи як формальні, так і приховані способи тиску. Так було прийнято в СРСР – це вважалося показником підтримки порядку в країні: чим більше в’язнів, тим краще працюють правоохоронні органи.  Однак суд має бути в ролі незалежного арбітра, а не ставати на позицію державного обвинувачення. Це типова проблема всіх пострадянських країн.

    Окрім цього, перелік злочинів, відповідальність за які прописана в ККУ, є надто широким. За те, що в багатьох європейських державах можна «відбутися» штрафом чи громадськими роботами, в Україні запроторюють до в’язниці без жодної реальної для цього потреби.

     

    Що дасть реформування ККУ?

    Мета кримінального судочинства – не допустити повторного вчинення злочину. А досягти цього неможливо, зібравши всіх правопорушників у в’язницях. Відомо, що суворість покарання не покращує статистику скоєних злочинів. Коли йдеться про те, що зупиняє людину від вчинення злочину, то питання кримінальної відповідальності десь далеко в кінці. Поки людина перебуває на волі, вона залишається частиною суспільства, взаємодіє з ним. Тому особу ще можна перевиховати, впливаючи на неї різними способами, які дадуть значно кращий результат, ніж позбавлення волі. Звісно, це не стосується важких та особливо важких злочинів, як-от убивство, грабіж чи хабарництво. Загалом, є ще багато нагальних питань для розгляду, але на все свій час. Наразі наша команда вже підготувала кілька законодавчих ініціатив стосовно реформування прокуратури.

     

    Розмовляла Наталія МОСТОВА

     

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!