Чому на поверхні колись засекреченого військового об’єкта не приживаються черешні?

Ще двадцять років тому на територію цього бункера у Чорному лісі біля села Вістова Калуського району неможливо було би потрапити без спеціального дозволу найвищих військових чинів Радянського Союзу. За радянських часів тут був розташований підрозділ зв’язківців, який обслуговував запасний командний пункт країн-учасниць Варшавського договору. Звідси у таємному режимі відстежували виходи в ефір радіостанцій військових баз із країн умовного противника, тут працювали із отриманими сигналами дешифрувальники, із цього секретного об’єкта також забезпечувався спеціальний міжнародний зв’язок з вищим військовим керівництвом країн соціалістичного табору.

Для Збройних сил без’ядерної України цей секретний об’єкт виявився непотрібним баластом. Коли військову частину, яка опікувалася бункером, було розформовано, усі споруди перейшли на баланс Івано-Франківської КЕЧ. Наприкінці 2004 року їх було передано на зберігання Прикарпатському військовому лісгоспу.

“Якби не лісгосп, то нічого би тут вже не було, все би поруйнували, порозбивали, як у Рахині, – переконував репортера “ГК” директор Прикарпатського військового лісгоспу Петро Кічура. – Ми зробили ремонт у частині приміщень, доглядаємо за територією, охороняємо. Практично всі наземні приміщення використовуються, тільки бункер – залитий водою”.

За словами лісівника, коли зв’язківці звідси відходили, то закрутили якісь засувки, якими сходили ґрунтові води, тож тепер вода підступила і всі підземелля (чи то на 2, чи то на 4 поверхи вглиб землі) затоплені. Колись, каже Петро Кічура, йому радили в цьому бункері печериці вирощувати, але він відмовився – не знає, яка тут екологія. Мовляв, насаджує потроху дерева на земляному пагорбі, що накриває бункер, але жодна черешня не прижилася. “По одній скраю де-не-де прийнялись, а там, посередині, сохне, – дивувався лісник. – Яка причина?”

Що там, у підземеллях, лісівники до пуття не знають, а про те, що десь поруч прокладено 23 кілометри мідного кабелю, чули. Але де той кабель, не знають, бо карти їм не дають. Та й ніхто не знає, де та карта.

Єдиним видимим нагадуванням про те, що колись тут дійсно був секретний об’єкт військового призначення, залишилася почеплена в одній з кімнат, подібній на актовий зал, рельєфна карта з нанесеними на неї позначками військових баз країн НАТО. Щоправда, начальник лісгоспу Петро Кічера запевняє, що в цих стінах є ще щось, що залишилося від радянських часів.

“Десь у 2005-2006 році, вночі, над ранок, коли вже світало, з одного кута в цьому залі почувся такий писк, ніби щур пищить, – розповідав лісівник. – Яка тут техніка? Що тут вмонтовано? Не знаю. Але страх мене тоді такий зібрав, аж мені волос диба став. Я думаю, що той військовий супутник, він ще літає, хоч і Союзу вже немає, і військової частини немає, а він ще посилає сюди якісь сигнали. А може, ми говоримо, а нас слухають?”

Може…

Богдан СКАВРОН