«Rock-H», або «Рокаш»,  — популярний український рок-гурт з Мукачева…

Слово «рокаш» закарпатською говіркою означає «гурт», «купа», «спільнота» і разом з тим має корінь «рок», позначаючи стиль музики колективу. Свій стиль музиканти характеризують як рок з елементами академічної музики і закарпатського фольклору. Більшість пісень гурту — закарпатським говором, самі учасники називають його «русинська бесіда». Також мають пісні літературною українською, англійською та французькою мовами. «Галицький кореспондент» спілкувався з композитором і клавішником гурту Віктором Янцом.

 

– Як складається життя в «рокашів» останнім часом? Чим потішите слухачів?

Нарешті видали перший альбом, у якому підсумували роботу за три роки. Шукали себе. Експериментували, намагалися знайти спільний знаменник у піснях, який би об’єднував їх усі, шукали власні інтонації.

Перший альбом за звучанням вийшов досить строкатим. Спільним для всіх пісень першого альбому є їхня мова – русинська бесіда, як ми її називаємо, але саунд від пісні до пісні відрізнявся. Це, напевно, було пов’язане з тим, що відбувалося “притирання” з саунд-продюсером, який не знав, якого звучання ми хочемо, та і ми самі, чесно кажучи, це не зовсім розуміли. Тому перший альбом вийшов який вийшов, ми чули багато критики щодо звучання альбому, але не стали його переписувати, вирішили всі побажання збоку втілити у наступних композиціях. Була певна творча порожнеча, невизначеність, що далі робити і в якому темпі. Ми звернулися до практики успішних колективів, які вже на плаву дуже довго, і зрозуміли, що їхній успіх тримається лише завдяки тому, що йде постійна робота над творчим продуктом, ніяких творчих відпусток. Тож ми поставили собі за мету писати по одній пісні на місяць і створювати, таким чином, за рік-півтора, залежно від кількості композицій, по альбому. Тому що є вислів: “Муза приходить під час роботи”. Був настрій писати музику чи не було його – це вже другорядне питання. Головне – потрібно писати музику систематично, незважаючи на концертний графік, відсутність репетицій, побутові проблеми. Потрібно до цього ставитись як до будь-якої іншої роботи, і бажано на неї ходити кожного дня. Треба працювати, навіть якщо зразу не відчутно результату. Тому що створення контенту – це найголовніше, а вже відтворення його, популяризація – це все справа техніки. Як показала практика, рівно за дев’ять місяців після виходу першого альбому створився другий альбом, у якому вже природно виплив і загальний, об’єднуючий усі композиції в альбомі саунд. Виникає таке враження (принаймні у нас), що це велика поема, яка складається з одинадцяти частин-пісень, що це є цілісний твір, який, за законами музичної форми, має зав’язку, розвиток, кульмінацію і розв’язку. Якщо поміняти місцями композиції в другому альбомі, то цілісність сприйняття альбому вже втрачається. Так само вималювалася концертна програма, яка складається з першого та другого альбомів, причому другий альбом йде на початку без змін, потім іде перший, але з деякими змінами в порядку пісень. І на завершення концерту виконуються пісні на біс на бажання публіки. Програма виглядає завершеною. Це є дуже важливим моментом, тому що, спостерігаючи за відомими гуртами або виконавцями, інколи складається враження, що слухаєш одну-дві, максимум три хітові композиції, а все решта відвертає увагу і нема цілісності сприйняття музичного продукту. Я думаю, що це, в першу чергу, через те, що у груп є негласний принцип, ніби в альбомі має бути один-два хіти, а все решта – “водичка”, щоб заповнити місце. Для рок-музики, ми вважаємо, це є найбільшою проблемою у спілкуванні зі слухачем. Ми до цього йшли п’ять років, аби цю проблему викоренити.

– «Рокаш» видає дуже професійний продукт, це одразу відчувається. Як вам, професіоналам, живеться у досить малопрофесійному середовищі так званого укршоубізнесу?

Потрібно зважати на рівень музичного виховання людей в Україні і грати за цими правилами. Тому що, як кажуть, «де родився, там і згодився». Найпростіше було б втекти з України і шукати реалізацію своїх творчих амбіцій за кордоном, але нам комфортніше відчувати себе українцями і створювати продукт для українців, працювати на батьківщині. Тому потрібно набратися терпіння, а найголовніше – зрозуміти для себе, що ти хочеш здобути своєю працею – гроші, визнання чи самореалізацію. Я думаю, для будь-якого професіонала ці три цілі можливо поєднати, головне, щоб усе йшло від душі, а вже з ким поряд ти йдеш цією дорогою шоу-бізнесу – професіоналами або ні, оцінить публіка і час. Ми не поспішаємо, тому що хочемо прийти в цю музичну галузь надовго.

– Як ви прораховуєте аудиторію, тенденції і т.д.?

Постійно аналізуємо реакцію публіки. Під час написання композиції перше питання, яке ставиться, – як це сприйматимуть маси з різним музичним вихованням та естетичним смаком. Навіть часто хочеться зробити композицію ліричною, камерною або клубного формату, але потім себе пересмикуєш і робиш композицію, образно кажучи, стадіонною, а вже потім можна зробити акустичну версію. Для нас усе, сказане вище, базується на ритміці, бажано простій, на простих поспівках, які можуть запам’ятати з першого прослуховування навіть діти, на фольклорі, який створений, як правило, непрофесійними музикантами і дійшов до нас виключно завдяки доступності музичного матеріалу, і на зрозумілості форми композиції (куплет – приспів).

– Оця адаптація і спрощення музичного матеріалу… Не боїтесь себе втратити? Ви людина з консерваторською освітою, класичний піаніст, як ставитесь до твердження, що митець має вести за собою аудиторію, а не навпаки?

Насправді, ви абсолютно праві, але я намагаюся знайти глибину змісту в дуже простих засобах виразності, так, як це вдавалося великим композиторам, які написали шедеври світової музики, – Бах, Моцарт, Бетховен. Вони зуміли створити музичні мотиви надзвичайно прості, які зразу запам’ятовуються, але надзвичайно глибокі за змістом, і дуже професійно їх музично оформити, оркеструвати, здійснити “розробку” цих музичних тем, говорячи професійною мовою. Мені дуже подобається цитата з фільму “Амадеус”, коли імператор сказав: “Моцарт, ваша музика геніальна, але в ній занадто багато нот. Людське вухо може сприйняти лише певну кількість нот”. На мою думку, у цьому є доля правди. Головне не те, створиш ти просту чи складну мелодію, а те, що ти далі з нею зробиш. Якщо люди запам’ятовують музичні фрагменти певної складності, то це не є проблемою, щоб у них за допомогою професійних навиків втілити глибокий зміст. Як на мене, найбільш популярним серед мас композитором, який працював у жанрі тогочасної “попси”, писав твори настільки прості, що їх міг виконати вдома будь-хто без віртуозних навиків фортепіанної гри, композитор, який не створив жодної симфонії, жодної опери, але став національним обличчям, та й особистістю світового масштабу є Фредерік Шопен. Дай Боже мені зрозуміти хоча б на невеликий відсоток майстерність та формулу досягнення цього результату.

– У вашому іміджі є певні деталі Середньовіччя, наскільки для вас, окрім музики, важлива решта складових шоу – візуальна, концептуальна? Хто взагалі працює над образом групи?

На початку заявлення бренду це є надзвичайно важливим, тому що є навіть приказка така: “Зустрічають за одягом…” Візуальний ряд допомагає сприймати продукт цілісно, але я думаю, це працює на всі сто відсотків, поки музика ще не асоціюється з ніякими візуальними образами. І ця асоціація повинна бути підкріплена одягом, кліпами, а далі, на мою думку, цьому можна приділяти вже не так багато уваги, треба більше замислюватися над вдосконаленням музичного бренду, музичної впізнаваності, а візуальне сприйняття повинне просто цьому не заважати.

 

– До речі, про кліпи. Вас і тут вирізняє висока культура подачі – добрий продукт однозначно, але якщо подивитись на те, що крутять на музичних каналах (тітоньок з голими дупами і кадилаками), чи не виникають у вас проблеми із розміщенням вашого відео там?

Так, проблеми з цим виникають. Практично жоден музичний канал у нашій країні їх не розміщує, аргументуючи їх неформатністю. Але проти себе ми піти не можемо і навіть не вміємо, оскільки всю енергію, вміння пристосовуватися до ринку, якщо потрібно – навіть схитрити, не втрачаючи при цьому обличчя, втілюємо не у візуальний, а в музичний, аудіопродукт. Можливо, нам колись пощастить і ми вийдемо або випадково, або завдяки достатній кількості фінансових можливостей, і зможемо подолати поняття “неформату” на музичних каналах.

 

 Новий кліп “Рокаш” – “До милої”

 

– Закарпаття – як на мене, досить герметичний край. Наскільки я знаю, ви там у себе справжні королі: вас люблять і люди, і влада – досить рідкісний випадок для рок-групи, до речі. Мабуть, спрацьовує закарпатський заперевальний патріотизм. Наскільки любов офіційних структур до вас допомагає вам у вашій кар’єрі?

Можу повідати одкровення: найкраще нас сприймають на Галичині, після цього – у столиці, а в Закарпатті дуже часто діє принцип “у своїй землі пророків немає”, це можна побачити за кількістю концертів в області. Але ми не критикуємо це, нам вдома дуже комфортно і ми дійсно маємо дружні стосунки з владою, яка наші починання та ініціативи завжди підтримує.

– Ви якось проявляєте себе в політичних справах – виступи за політиків певного напрямку, наприклад? Що для вас може бути тут пересторогою?

Я думаю, найкраще для музиканта – мати свої власні не так політичні, як життєві переконання, і мати можливість їх висловлювати не з трибун, а з концертних майданчиків у вигляді музики. А власна точка зору, якою б вона не була, ціниться завжди і всюди. Якщо підходити до концертів професійно, тобто дарувати людям зі сцени естетичне задоволення, то де ти це робиш, з яким банером на фоні – не є суттєвим, головне – чітко себе позиціонувати митцем, який доносить зі сцени свій меседж. А чи це збігається з політичними орієнтирами замовників, це їхня справа.

– Кілька років тому про вас дуже добре відізвався Славко Вакарчук, якось  продовжилось знайомство в практичному плані?

Він два рази виступав після того в Мукачеві, і зранку після концертів ми мали можливість поспілкуватися з ним на філософські життєві теми. Таке спілкування дає наснагу до подальшої праці, і цього, в принципі, достатньо.

– Для групи такого якісного рівня ви все ж таки не настільки відомі в Україні. В чому проблема, на вашу думку?

Питання часу  (посміхається).

– В другий бік маєте плани, адже Угорщина поруч?

Їздимо за кордон час від часу (в Польщу і Чехію), але основна аудиторія – українці, які там живуть.

– І насамкінець… Мене багато тут питають, коли «Рокаш» буде у Франківську?

Вже періодично цікавляться організатори з Франківська, але якщо нас поки і не запросять – ми самі постараємося восени організувати концерт у клубі або концертному залі, тому що відчуваємо, що у місті ми маємо багато потенційних слухачів.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ