«Острів собак»

Анімація

Режисер: Уес Андерсон

У японському місті Мегасакі до влади приходить мер Кобаясі, який належить до стародавнього роду собаконенависників. Користуючись своїм становищем, чиновник наказує зібрати всіх собак і вислати їх на острів, де зазвичай складують міське сміття. Першою вилученою собакою стає Спот – пес-охоронець маленького Атару, далекого родича і вихованця мера. Через півроку, коли собак у Мегасакі не залишається, Атару втікає з дому і на маленькому літаку прилітає на сміттєвий острів, щоб знайти і повернути Спота. Поки хлопчик заводить нових чотириногих друзів і розшукує свого пса, американська школярка з обміну Трейсі проводить журналістське розслідування і розкриває змову Кобаясі проти собак і політичних опонентів.

США в любові до кішок за цим показником посідають третє місце після Росії та України. У 43% американців є хоча б одна кішка, і, здавалося б, у Голлівуді повинні показувати цих тварин майже з такою ж симпатією, як собак. Але ні – середньовічне ототожнення котів і котолюбів із силами зла нікуди не зникло. І його можна побачити навіть у картинах, які ніяк не назвеш банальним мейнстрімом. «Острів собак» тому сумне підтвердження. Другий після «Незрівнянного містера Фокса» ляльковий мультфільм метра ексцентричного арт-хаусу Уеса Андерсона без жодних вагань протиставляє добродійну любов до собак і зловісну пристрасть до кішок. У той час як Атару і Трейсі безстрашно ризикують життям заради вухатих вихованців, мер Кобаясі очолює таємну змову «сильних світу цього», де у кожного члена кабали є Felis catus. Ці лиходії настільки безжальні, що вони спершу прирікають собак на болісне вигнання, а потім планують їх повне знищення у найгірших гітлерівських традиціях. Чим їм так не вгодили собаки? Нічим. Але ви ж знаєте цих котофілів… Вони жити не можуть, якщо не замишляють геноцид! Хоча у Гітлера, як відомо, була вівчарка, а не перс.

Втім, «Острів собак» всерйоз сприймати важко. Андерсон славиться як творець іронічних «хіпстерських» оповідань, а «Острів» – його найхолодніша і найбільш відсторонена іронічна стрічка, яка не викликає ніяких емоцій, крім періодичних смішків, розчулення ляльковими псами і захоплення тим, як послідовно Андерсон гне свою художню лінію. Формалізму і химерності в «Острові» хоч відбавляй. Починаючи з того, що персонажі майже завжди говорять обличчям або мордою до глядачів, витріщивши на нас лялькові очі, і закінчуючи тим, що собаки у фільмі балакають американською англійською, а персонажі-японці – чистою японською, яка іноді, але не завжди супроводжується перекладом. Це ставить неяпонських глядачів у положення собак, які можуть лише гадати, що їм кажуть господарі, коли читають нотації. У цьому авторському ході є сенс, але, на мій погляд, Андерсону не варто використовувати як незрозумілу реальну мову, яка для частини глядачів відома або рідна.

Взагалі, створення американцем такого мультфільму про сучасну Японію – сумнівне рішення, оскільки стрічка показує країну без особливої ​​поваги. Мультфільм звалює в купу всі японські штампи (сумо, сакура, самураї, хайку, барабани тайко…) і зображує Мегасакі тоталітарним мегаполісом, де влада легко може промити жителям мізки і вилучити домашніх вихованців без жодного опору. Це дуже прикро, враховуючи, що японці собак не тільки люблять, але й обожнюють.

Звичайно, не наша справа визначати, наскільки «Острів» образливий для Японії. В цілому картина вийшла досить неоднозначною. З одного боку, це художньо насичений і візуально винахідливий твір у характерному стилі, у якого чимало шанувальників. З іншого – фільм дуже формальний, щоб його розповіддю можна було захопитися, і це далеко не найсмішніша андерсонівська комедія. Той же «Незрівнянний містер Фокс» був значно душевніший і веселіший, і він виглядав як анімаційне кіно, а не як повнометражний стилістичний експеримент.

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!