«Пірати Карибського моря: Мерці не розповідають казок»

Режисери: Хоакім Роннінг, Еспен Сандберг

Генрі Тернер (Брентон Туейтс), дорослий син Уілла і Елізабет, дізнається, що може звільнити батька від морського прокляття, якщо добуде тризуб Посейдона – один із найпотужніших океанських артефактів. Оскільки свого корабля у хлопця немає, він розшукує піратського капітана Джека Горобця (Джонні Депп) у надії, що той допоможе синові старих знайомих. По дорозі юнак знайомиться з ровесницею Кариною (Кая Скоделаріо) – дівчиною-астрономом, яка теж шукає тризуб. Карина сподівається, що пошуки проллють світло на долю її батька, який залишив їй зашифрований щоденник із зоряною картою, що вказує на острів Тризуба. Тим часом Джек дізнається, що за ним полює його давній ворог – іспанський мисливець за піратами Салазар (Хав’єр Бардем).

Фільм виходить через шість років після четвертого епізоду «Пірати Карибського моря: На дивних берегах», оскільки після провалу «Самотнього Рейнджера» студія Walt Disney засумнівалася в комерційній спроможності Джонні Деппа і перестала автоматично схвалювати його стрічки. Коли творці п’ятої серії популярного піратського циклу розповідають про свою картину, вони часом говорять про неї як про новий початок з молодими головними героями і як про спробу знову увійти в ту художню воду, яка намила успіх першого епізоду «карибської» епопеї.

В реальності все навпаки. «Мерці» не починають цикл заново, а підводять риску під сюжетом трьох перших «карибських» фільмів. Хоча Орландо Блум і Кіра Найтлі з’являються лише в кількох сценах, вони незримо присутні в кожному кадрі, тому що це заради них Генрі вирушає назустріч пригодам і це їх возз’єднання стає кульмінаційною точкою епілогу. Карина теж діє не зовсім у власних інтересах (її батько – один із вже знайомих глядачам персонажів циклу), а Джек протистоїть лиходієві, завдяки якому він став капітаном на прізвисько Горобець.

Пам’ятаєте, як у третій серії «Індіани Джонса» цикл завершився, повернувши героя до витоків – до набуття нагая, капелюха й інтересу до археології? Щось подібне відбувається в «Мерцях». Ми дізнаємося, звідки взявся Джек, і це логічний фінал епопеї. Фільм не здавався б двогодинним епілогом більш вдалих полотен, якби Туейтс і Скоделаріо були настільки ж харизматичними, як Блум і Найтлі в першому фільмі циклу. Але новий дует тоне в тіні колишніх зірок, навіть коли їх немає на екрані. У прісному «солодкому хлопчику» Туейтсе немає і краплі мужності Блума, і його персонаж не компенсує це подвигами, а вогник в очах Скоделаріо ледь помітний, порівняно з полум’ям в очах Найтлі. Нова героїня – радше живий компас, ніж цікавий персонаж, і фільм приділяє на диво мало часу сімейному життю Карини. Романтична ж лінія Генрі і Карини – фіаско 80-го рівня. Ніякої любовної «іскри», ніяких переконливих почуттів. Фільм би тільки виграв, якби їх зробили братом і сестрою.

Не було б великим лихом, якби молоді актори були фоном для справжніх зірок – Деппа, Бардема, Джеффрі Раша та інших. Але Генрі і Карина перебувають у центрі оповіді, і подвійний провал кастингу не наповнює стрічку свіжою енергією, а висмоктує з картини енергію ветеранів. Якої, до речі, не так вже й багато. Куди менше, ніж її мало би бути. Так, капітан Горобець – все ще найсмішніший пірат обох півкуль, але комічний матеріал у нього бородатий і приївся. Капітан Барбосса – вдалий антигерой, проте він був колоритнішим у першому фільмі циклу. Салазар же – бліда і плоска подоба немертвих лиходіїв з попередніх серій. У ньому немає ніякої інтриги і ніякої психологічної складності. Це банальний і не дуже розумний кровожерний маніяк, який аж ніяк не так лякає, як злодій Бардема зі «Старим тут не місце». Крім того, в ньому не відчувається капітанського лідерства, яке повинно бути у такого персонажа. Це негідник з оточенням, а не справжній морський ватажок, якими були Барбосса і Джонс.

Чи можна принаймні розраховувати на драйв і винахідливість екшен-сцен? Драйву у фільмі хоч відбавляй, і це тішить, порівняно з недавніми «Правоохоронцями Галактики. Частина 2», які буксували в середині картини. Герої «Мерців» майже безупинно біжать, пливуть або б’ються. Однак відбувається це без особливої ​​постановочної фантазії. Навіть у фіналі, коли персонажі добираються до тризуба Посейдона і відчувають його колосальну потужність, на екрані не відбувається нічого по-справжньому вражаючого і небаченого.

Найкращі екшен-фрагменти фільму – початкові сцени, творчо переписані в одного з «Форсажів». А далі – нагромадження другосортних розчарувань. Хоч і переповнених спецефектами. Загалом, якщо ви любите капітана Горобця і хочете знову з ним зустрітися та заодно дізнатися, чим закінчилася історія Тернерів, то п’ятим «Піратам» можна приділити дві години життя. У них є цікаві і смішні моменти. Але це не кіно, яке вселяє нову віру в серіал, а стрічка, яка переконує, що «Піратам» пора на спочинок, поки вони не перетворилися на повне позорище – колекцію «мінусів» без тіні «плюсів».

ФЕЛІНСЬКИЙ