Пшеничне поле починається із зернини: Як боєць АТО планує змінити світ

Кажуть, хто високо літає, той низько падає. Можливо, якщо йдеться про пиху. Та коли говоримо про найвідважніші мрії та чисте серце, яке готове до звершень, то страх падіння не лякає. Івано-франківський військовий Андрій Вовчук із позивним Вовк уже третій рік їздить воювати на передову. Але також багато часу проводить на цивілці, де ніяк не може всидіти на місці: і грантові проекти вчиться писати, і основи підприємництва штудіює, і правду в рідному селі відстоює, і переробку пластику хоче організувати…

Тато має повернутися

У 2014-му Андрій після служби в транспортній міліції перейшов до армії – там більше бачив свою потрібність. Добровільно вступив на контракт у 4-й батальйон оперативного призначення Національної гвардії «Крук». Після демобілізації побратимів далі продовжив службу в складі військової частини 1241. Пройшов не одну гарячу точку, зараз разом із побратимами тримають другу лінії оборони в районі міста Щастя. Каже, що жодного разу не пошкодував про свій вибір – багато вдалося зробити, і переконаний, що значно більше всього ще зробить.

Вовк упевнений, що війна його майже не змінила. Важко було тільки перший рік. Ні, не через адаптацію до постійної небезпеки і ризику, до цього Андрій ще на роботі звик. Складно було думати та усвідомлювати, що знайомих людей вже немає. Попри це, Вовк і досі переконаний – життя прекрасне.

«Я звик до руху, до ризику, – продовжує військовий. – Ще до війни, коли працював у спецпідрозділі міліції «Титан», щодня займалися супроводом і охороною грошових коштів та цінних паперів. Тож кожного разу це був наче бойовий вихід, який став моїм стилем життя».

«Коли наш тато в АТО, ми з сином узагалі не дивимося телевізор, – каже дружина Наталя. – Так значно спокійніше». 12-літній Юліан наголошує, що не хоче дивитися на стрілянину, бо знає – тато обов’язково має повернутися живий і здоровий.

На пенсії не відпочиватиме

Від депресії і апатії воякові допомагають три рятівні кола: сім’я, робота і громадська діяльність. Андрій уже багато років живе в селі Драгомирчани, що в Тисменицькому районі. Дуже вболіває за справедливість і добробут села. Не боїться виступати на захист громади. Наприклад, торік улітку Андрій із дружиною активно підтримували односельчан у протесті.

Жителі Драгомирчан перекрили трасу міжнародного значення «Мукачеве-Львів» у межах населеного пункту і вимагали змінити цільове призначення трьох гектарів землі, які, згідно з генпланом села, відводились під будівництво дитячого садка, школи і стадіону, але за рішенням сесії сільради її роздали під приватну забудову 20 людям, серед яких і депутати, поліцейські та сільський голова. «А для учасників АТО із цього села землю виділили фактично на березі Бистриці, там, де вже починаються кущі, – коментує Андрій. – У разі повені вода там точно буде».

Тоді правду вдалося відстояти, але остаточно проблему все одно не вирішили. Під тиском громади зібрали сесію і прийняли рішення про відміну попередніх рішень щодо виділення ділянок. Хоча три особи, які отримали землю (два селищних депутати і співробітник поліції), подали до суду, як розповідає Вовк. Тож зараз тривають судові процеси. Окрім цього, депутати саботують сесії. Навіть бюджет ніяк не могли прийняти.

Наразі в селі також необхідно вирішити питання прокладення каналізації, доріг… «Якщо треба просити допомогу в районної влади – їдемо з активними односельчанами туди, – розповідає Вовк. – Зустрічаємося, ведемо перемовини. Як треба торкнутися проблеми доріг, виходимо на обласних очільників. Все, що може принести користь, намагаємося робити».

А нещодавно Андрій став випускником курсів із підприємництва. «Чом би й ні? Знань забагато не буває, – усміхається боєць. – Як і кожен військовий, я сподіваюся, що нарешті настане день перемоги і прийде «дембель». На пенсії я відпочивати не збираюся».

Під час курсів Андрій навчився писати грантові заявки, що, певно, стало найціннішим здобутком, адже воїн уже не перший місяць виношує цікавий і перспективний задум. Йдеться про переробку пластику і подальше виготовлення повторної продукції, яку Вовк хоче організувати спершу в Драгомирчанах.

«Все глобальне починається з малого, – знову всміхається Андрій. – Колосся проростає з однієї зернини. Так само неможливо здійснити все і відразу, але якщо людина хоче, то поступово все реально. Є така китайська народна мудрість: «Коли хочеш змінити всесвіт, почни з себе». Ось це я і роблю». На всіх заходах, де Андрія просять сказати кілька слів, він говорить: «Давайте будемо просто чесно і якісно робити свою роботу».

Міняти свідомість

Військовий стверджує, що основна реабілітація для нього – це сім’я. Уже 15 років дружина є найкращим другом і порадником Андрія. Завжди і все роблять разом. «Такий тил є у 80% бійців, – каже Вовк. – Просто більшість ніяк не може, чи то пак не хоче, його розгледіти».

Дружина Наталя розповідає, що як тільки коханий повертається додому, ні вона, ні син не кажуть: «Андрійку, полежи трохи на дивані», натомість обоє намагаються всіляко зайняти чоловіка.

Андрій радить демобілізованим бійцям, які депресують на цивілці, якомога більше брати участь у різноманітних проектах для атовців, а таких заходів зараз маса. Головне – не засиджуватися вдома і не гнітити себе важкими думками. Колективний дух у правильній атмосфері в будь-якому разі змінює свідомість. Найперше заспокоюється розум, бо ж вода бурхливої річки не придатна для пиття.

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!