Щасливий квиток у теплі краї

Як франківський акушер-гінеколог відкрив для себе сонячну Азію

Мрія про життя та заняття своєю справою у теплих краях змусили лікаря з Івано-Франківська та його дружину купити квитки в один кінець і відправитися в Камбоджу. Щаслива сім’я таки знайшла там своє місце під сонцем: вони разом працювали у клініці та разом пізнавали світ. Про те, що відкрила для них Південно-Східна Азія, та чому лікарів там поважають більше, ніж депутатів, акушер-гінеколог Михайло Дудік розповів «Галицькому кореспонденту».

 

Мрія на двох

Жити і працювати у теплій країні – такою була спільна мрія Михайла Дудіка і Ольги Косенко. Познайомилося майбутнє подружжя у соцмережі, коли, власне, обоє були у пошуках роботи на березі моря. Михайло запросив дівчину з Харкова відпочити у горах, і вже у Карпатах пара зрозуміла, що шукатимуть кращої долі разом.

«Я запросив Ольгу відпочити в Карпатах, так і прийшло кохання. Через півроку ми вирішили, що дистанційно шукати роботу важко і треба летіти самотужки витоптувати пороги лікарень, – розповідає чоловік. – Думали їхати в Африку, в Замбію, але натрапили на аферистів. Довго шукали точку на карті світу, і тут подивились передачу про Камбоджу – ризикнули спробувати. Я купив квитки в один кінець. Ми вирішили повернутися, якщо не знайдемо роботу, за місяць».

Далі на пару чекало зовсім нове життя. Очевидно, саме так виглядає вихід із зони комфорту. Температура повітря у Камбоджі в грудні була близько +30. Карту з адресами лікарень малювали власноруч, а першою оселею стало справжнісіньке бунгало біля моря. «Кожного дня я ходив у пошуках роботи, але всюди відмовляли, бо вакансій не було, – згадує акушер-гінеколог. – Я вже навіть опустив руки, коли ми проходили біля маленької непримітної лікарні».

У цій невеличкій лікарні подружжя познайомилося з лікарем, який був корінним жителем Камбоджі, кхмером. І вже за кілька днів лікар з Прикарпаття отримав пропозицію спробувати працювати за 300 доларів на місяць. Довелося їхати на кордон, щоб замінити туристичну візу на робочу. Тоді пара встигла побувати також у сонячному, яскравому Таїланді.

За кілька місяців знайшла своє місце і дружина лікаря. Вона відкрила відділ по роботі зі страховими компаніями. Багато пацієнтів з Європи та Америки не бажали сплачувати рахунки в лікарні і хотіли, щоб це зробили страховики, і українка надала їм такий сервіс.

«Попрацювавши рік у маленькій приватній клініці, я вирішив, що треба продовжувати те, чому навчила мене моя мама – гарно приймати пологи та оперувати. Ми знайшли міжнародний проект, де був пологовий будинок, куди приїздили волонтери з усього світу. Мені теж перший час довелось працювати волонтером, щоб довести керівництву лікарні, що я достойний цієї роботи. Клініка була оснащена найкращим сучасним обладнанням за рахунок благодійних фондів зі США та Німеччини. Через рік я отримав пропозицію працювати у найпрестижнішій лікарні В’єтнаму», – ділиться своєю історією Михайло Дудік.

Допомога немовляті

Вже рік акушер-гінеколог працює у престижній інтернаціональній клініці у в’єтнамському місті Нячанг, де має багато пацієнтів з Росії, України, Китаю, В’єтнаму. Факти говорять самі за себе: щасливі новоспечені батьки діляться у соцмережах світлинами з акушером, він отримує квіти і фруктові корзинки з вдячністю за роботу, а в просторах інтернету його називають «справжньою знахідкою для клініки».

Вирішити рятувати життя людей – справа непроста. За час роботи з великою кількістю іноземців пара неодноразово знаходила вихід зі справді складних ситуацій. Одного разу народжена росіянкою дитина півроку жила серед лікарів у медзакладі через прикру помилку та бюрократію. Дитину мама залишила просто у лікарні. Знайшлося чимало охочих всиновити немовля, але цей процес ускладнений бюрократією, тому часом діти роками чекають на сім’ю у клініці чи в дитбудинку. Мама дитини була громадянкою Росії, довелося мати справу з російським посольством.

За законом Камбоджі, якщо мати – іноземка, то громадянство дитина отримати не може. Керівництво лікарні звернулось у посольство Росії, а ті порадили звітувати їм, де перебуває дитина, яка не мала ні свідоцтва про народження, ні громадянства. Ольга розшукувала горе-маму в джунглях, заповнювала форми, потім їздила в посольство, аби зробити дитині документи. Півроку дитина була в Камбоджі просто тому, що МЗС Росії загубило ці документи вже в Москві.

Сумна історія, однак, отримала щасливий кінець. Згодом нову сім’ю дитині знайшли через «Фейсбук». Весь цей час дитина жила спочатку в лікарні, потім – у прекрасній сім’ї в Пномпені, де її любили, як свою, але, за законом Росії, всиновити не могли. Зараз хлопчик щасливий: має сестричок, маму і тата, та якби подружжя з України не перейнялося його долею, органи опіки забрали б дитину в дитбудинок.

 

Повага до лікаря

Бути лікарем в Азії престижно. Михайло запевняє, що лікар тут має вищий статус, ніж поліцейський або депутат, і ця повага є всюди. Чоловік розповідає, що коли вперше купував у Камбоджі автомобіль, то продавці з сусіднього міста довіряли йому, як лікареві, настільки, що готові були віддати ключі від авто та чекати оплати на картку.

Складнощів у роботі не виникало майже ніяких. За словами Михайла, азіати – позитивні, в чомусь схожі на малих дітей. Деколи складно з пацієнтками, бо вони соромляться лікаря-чоловіка, та коли потрібна професійна допомога, цей бар’єр швидко руйнується.

Про камбоджійські лікарні Дудік відгукується неоднозначно і висловлює переконання, що у державних лікарнях всього світу працювати важче, ніж у приватних. «Тут державні лікарні набагато гірші, ніж в Україні, – розповідає він. – По двоє пацієнтів на одне ліжко, в прямому сенсі слова. Один важкий після операції лежить на ліжку, а той, кому вже краще – на підлозі або в коридорі. У державній лікарні теж треба платити за лікування. Тому в Південно-Східній Азії дуже багато приватних лікарень. Тут таке правило: перед операцією або ж амбулаторним лікуванням треба внести депозит на рахунок лікарні, лише тоді беруться за здоров’я людини».

Прикарпатцеві пощастило працювати у двох лікарнях, де були благодійні кошти на потреби пацієнтів. Тому спершу починали лікування, а потім вже вирішували, чи може пацієнт його оплатити. Держава ж лікарні майже не фінансує, тому медичні послуги завжди б’ють по кишені.

«Не можу сказати, що в Україні погана ситуація з медициною. У нас дуже багато лікарень і лікарів. Обладнання теж в обласних лікарнях є, більше його і не треба, адже дороге обслуговування і ремонт, а це все кошти з податків. Звісно, хотілось би, щоб наші лікарі працювали за протоколами», – зауважує Михайло.

Лікар переконаний, що наші проблеми з хабарями в медицині пов’язані з вихованням людей та малими зарплатами. «Ну як можна прожити на дві тисячі гривень? Ситуацію можливо змінити, якщо будуть високі зарплати, але де взяти ці кошти? У розвинених країнах це сплачує страхування», – каже він.

Подружжя, звісно, сумує за домівкою. Вони хотіли б повернутися і спробувати почати свою справу тут. Чоловік прагне передати здобутий досвід українським лікарям. Але поки Михайло і Ольга чекають на поповнення своєї сім’ї, вони вирішили залишатися там, де тепло, завжди є свіжі фрукти і море під боком.

Марта БАРАНЕЦЬКА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!