«Справжній детектив»

Знаєте, мене дуже дивують шалені рейтинги «Справжнього детектива». Зрозумійте мене правильно: серіал прекрасний, проте я щиро не розумію, чому стільки людей ним перейнялися. Адже «Справжній детектив» – не цілком масовий продукт. Хоч цей серіал далеко не арт-хаус, однак його атмосфера й енергетичний заряд досить своєрідні. Простіше кажучи, більш похмурого і депресивного детективу особисто я не бачив вже багато років…

Пригадую, колись давно я читав гарну статтю з аналізом такого популярного західного жанру, як mystery, і в ній автор описував дві моделі, за якими діють всі твори детективного жанру. Точних термінів я вже не згадаю, але умовно їх можна визначити як позитивну і негативну модель. Типовий приклад позитивної моделі – британський серіал «Шерлок» (або американський «Елементарно»). Його посили й ідеї цілком очевидні: боротьба зі злом, торжество людського розуму над складною загадкою, всеохоплюючий оптимізм.

Розумний герой клацає цікаві кримінальні ребуси, як горішки, відновлює справедливість, і у всіх все окей. Так от, «Справжній детектив» – повна протилежність цій концепції. Як приклад негативної детективної моделі, цей серіал страшенно песимістичний. Представлена ​​загадка викликає не інтерес, а страх і огиду, тутешні детективи – вкрай неоднозначні фігури. До того ж, навіть довгоочікувана розгадка не приносить полегшення, бо після восьми годин концентрованого негативу ти розумієш, що фінальний успіх – лише крихітна крапля в темному морі. Ну так, одного шизика пристрелили, але ж сотні інших, як і раніше, десь бродять. Навіть більше – залишилася система, яка породжує таких виродків, і суспільство, якому начхати.

«Справжній детектив» дійсно безпросвітний – сценарій містить стільки всілякого соціального бруду і метафізичного гівна, що це не може не пригнічувати. Тортури, педофілія, трупи, ритуальні вбивства, наркотики, банди, серійні вбивці, корупція, психічні розлади, насильство, проституція, розбещення, релігійний фанатизм – такий коктейль збитий, що не проковтнеш. Від відвертої чорнухи «Справжній детектив» відділяє лише тонка плівка надії завтовшки як стінка мильної бульбашки. Причому знята вся ця жерсть дуже характерно – відверто, без купюр і вкрай реалістично. Дискомфорт забезпечений.

Крім того, багатьох глядачів напружує неквапливий ритм оповіді і величезний акцент на персонажах. Розмов у фільмі багатенько, проте вони далеко не порожні. Діалоги або активно розвивають сюжет, або увиразнюють психологічний портрет персонажів. До речі, про героїв. Сищики у «Справжньому детективі» зображені з великою любов’ю і дуже детально. Навіть місцевий «Ватсон», зіграний Вуді Харрельсоном, постає як багатогранна особистість, а вже «Шерлок» (Меттью Макконахі) – персонаж воістину епічний.

Марті – звичайний детектив, який зірок з неба не хапає. Типовий американський коп, у якого «все, як у людей». Красуня дружина, дві доньки, коханка. Біблія на запорошеній поличці. Друзі, пивко після роботи і простий погляд на світ. Марті – особистість у чомусь бидлувата і неприємна, хоча по-справжньою поганою людиною його назвати важко. У серіалі він служить таким собі контрастом для детектива Раста Коула, який реально може претендувати на вихід у якийсь топ під назвою «Найкращі персонажі серіалів».

Раст Коул – просто божевільний. Причому в конкретному випадку це не синонім до слова «ексцентричний». Коул – справжнісінький псих і соціопат, причому у мене було чітке відчуття, ніби він потрапив у поліцію з якоїсь жорсткої іронії долі. Якби обставини склались інакше, Коул і сам міг би розчленовувати повій у лісосмузі, але волею випадку він опинився з іншого боку барикад і тепер змушений ловити виродків, які так розважаються. Коул викликає якийсь підсвідомий острах – не хотів би я потрапити до нього на допит. При цьому наш соціопат страждає від галюцинацій, не байдужий до випивки і наркотиків, а крім того, страждає від депресії і має суїцидальну схильність. Ось такі нині позитивні герої. Однак не буду кривити душею – Раст дійсно викликає деяку симпатію, багато в чому завдяки своєму феноменальному інтелекту, крутості і відданості справі. Коул шукає серійного вбивцю з завзятістю психопата, а його зацикленість на пошуках вражає. Якби на місці Коула була нормальна людина, вбивця б залишився бродити на волі.

Словом, всі ці психологічні перипетії треба бачити, всього не розкажеш. Ну, а щодо технічних характеристик серіалу, мені взагалі сказати нічого – все ідеально. Режисура – супер, акторська гра – божественна, візуал і музика – незрівнянні. До речі, події у «Справжньому детективі» розгортається в Луїзіані – найбільш фотогенічному штаті США (хоча американську географію я вчив по Голлівуду, так що вірити мені не можна). Луїзіана – це край зловісних боліт, порожніх доріг, культу вуду, ураганів, занедбаних будинків і заводів, які живописно димлять на задньому плані. Ідеальні декорації, які «Справжній детектив» використовує на повну. Серіал настільки просякнутий духом Луїзіани, що подекуди його навіть відносять до жанру «південна готика». Але це, швидше, «південний нуар». Словом, я в захваті від цього проекту.

ФЕЛІНСЬКИЙ