«Сука-доля»

Режисер: Джоан Чемла

Колись життєрадісний Даніель сьогодні живе в справжньому пеклі – несправедливо звинувачений у вбивстві свого найкращого друга, він змушений ховатися від недавніх друзів і близьких у страшному готелі на околиці Марселя. Сякі-такі гроші на підтримку власних штанів і пересилку дружині загиблого друга Даніель заробляє дрібним грабежем і шахрайством, які кожного разу залишають йому про себе згадку у вигляді травм, синців та подряпин. Вбиваючи час у готелі, постояльцями якого є виключно психи, злочинці, дегенерати і виродки, Даніель готовий накласти на себе руки, але зустріч з чарівною Франсін надає його існуванню сенс: утікач вважає, що порятунком з клоаки чистої дівочої душі він і свою совість очистить. Але доля закоханих вже визначена.

Якби така градація офіційно існувала, то багатьом картинам азійських і європейських режисерів підійшло б визначення «фільм-емоція». У той час, як Голлівуд славиться «фільмами-діями» чи «фільмами-рухами», в Старому Світі і на Сході дуже часто картини адресовані не розуму, а серцю глядача. Схожі на сни або якесь сп’яніння, вони кружляють в шаленому народному танці, як в Еміра Кустуріци, занурюють в меланхолійні мрії, як у Вонга Кар-Вая, або паморочать любовним зіллям, як у Педро Альмадовара. Це фільми, які дуже складно описувати, адже вони більше схожі на музику, на поєднання нот, тонів, ритмів, що або резонують з настроєм глядача, або перебувають в протифазі, викликаючи нудоту і запаморочення.

Дебютна стрічка молодої француженки Джоан Чемли «Сука-доля» – саме таке чуттєве кіно, розраховане не на аналіз і експертизу, а на натхнення глядача і проникнення в потаємні закутки його душі. Власне, навіть сюжетну конструкцію картини складно описати, перші сцени нашатковані на короткі епізоди-сни, перемішані між собою і заховані між шарами візуальних образів. Ми знайомимося з життєрадісним Костьолом тільки для того, щоб побачити його безглузду смерть, стежимо за знайомими і сусідами Даніеля тільки з тією метою, щоб відчути емоційну ауру героя – персонаж Гаеля Гарсія Берналя стоїть на порозі смерті. Можливо, він навіть уже перебуває в чистилищі.  Разом з Гільєрмо Росалесом, автором роману «На півдорозі до будинку», що покладений в основу сценарію «Суки-долі», Чемла для свого головного героя приберегла не тільки жорстокі побої, гоніння і приниження. Як зазвичай буває в житті, Даніель зустрічає справжню любов в особі не надто балакучої і завжди загадково усміхненої Франсін, але за своє щастя йому доведеться поборотися, і не просто поборотися, а кинути виклик всьому іншому світу. Кинути виклик і програти, опинитися в ще гіршому становищі, ніж до зустрічі з дівчиною-мрією.

Автори стрічки нещадні до своїх героїв, але тільки так можна змусити співпереживати героям «Суки-долі». Від глядача потрібна емоційна участь, тим більше, що час від часу картина стає схожа на притчу, переповнену символами і цитатами, і потрібно визнати, що молодому режисерові багато що вдається: стрічка здатна захопити, незважаючи на рваний ритм і деяку мрійливість. Чемла тішиться мізансценою, немов художник-пейзажист: дія часто зупиняється, нібито для того, щоб режисер міг відійти на крок назад, ще раз все оглянути і сказати: «Так, чудово, наступна сцена!»

Безумовно, «Суці-долі» дуже пощастило з артистом у головній ролі. Гаель Гарсія Берналь – той актор, який ховає в своїх очах безодню смутку і здатний будь-який епізод зробити чуттєвим і яскравим, навіть якщо це проста бесіда про роботу або спогади про минуле. Вдалу пару Берналю склала Марина Вакт – ми бачимо її на екрані лише заключних півгодини, та й слів вона вимовляє не більше десятка, але абсолютно очевидно, що це та жінка, яка легко завойовує серце чоловіка, особливо того, який шукає спокути.

ФЕЛІНСЬКИЙ