Телефони, підлітки, ЗНО

Теперішнім одинадцятикласникам потрібно цього року писати ЗНО. І я не виняток. Я теж писатиму. Мабуть, хвилююся. Через ЗНО всі почали психувати, казати, що вони не здадуть, бо важко, скаржитися, що в них не вистачає часу…

Але ми не повинні забувати, що всі у цьому світі проходять крізь випробування. І наші батьки колись проходили. Ми всі говоримо, що їм було легше здавати і вчитися, бо не було ЗНО. Але насправді їм було важче, тому що у них були і випускні, і вступні іспити.

А ще у них не було Інтернету. Вони не могли вибігти під час контрольної в туалет, аби пошукати в неті потрібну інфу. Для того, щоб написати реферат, вони годинами сиділи в бібліотеці, відчували холод і голод. А ще їм потрібно було переписувати і переписувати, писати і писати.

Вони вчилися. Хоча… Може, тому і вчилися, що не було у них смартфонів і ніщо не забирало їхній час: ні соцмережі, ні інстаграми. А у нас? Нам важко. Вконтакті, Інстаграм та інше. Зараз я та мої ровесники не можемо уявити життя без прямокутника в кишені, нашпигованого різними деталями. Ми, можна сказати, стали залежні.

От я не раз іду по вулиці і бачу, як підлітки переходять дорогу в навушниках і ще й тримають перед собою телефон і нічого не чують. Думаєте, готуються до ЗНО? Ні, там не тести. Покемони. Або ж звичайний приклад, коли підліток сидить в автобусі і слухає музику замість того, щоб повторити репетиторство або домашнє завдання. Хто йому не дає вчитися? Батьки? Вчителі? Соціум? Ні, прямокутничок. А потім нарікатиме, що тести були складні. А в житті все складно, якщо ти не готуєшся. Коли ж підготовлений, то не все так сумно. І ЗНО це також стосується.

Для сучасної молоді вже настільки звичною справою є товктися до ночі в телефонах, що чого ж дивуватися, що немає часу на навчання. Нічне сидіння – то небезпечна річ. Бо коли ти вдень і маєш начебто час повчити тести, то хочеш спати. І ти знову стогнеш, що тобі важко готуватися до тестів.

Але телефон – це також і хороша річ, якщо мудро її застосовувати. Наприклад, можна зателефонувати у будь-яку точку світу і не писати листи, щоб потім довго-предовго чекати відповіді. Цього в наших батьків не було. Або сфоткати підручник. Або закачати якісь формули чи таблицю хімічних елементів. У наших батьків не було такої можливості – носити кілька підручників у кишені. Телефон може бути і одним із засобів підготовки до ЗНО – аби лиш ми його для цього використовували.

Тож у нашому житті все добре може бути поганим, якщо не знати міри.

Повернемося до ЗНО. Воно не страшне. Ти його здаєш – і вступаєш, куди тобі заманеться. Але… Якби підлітки трошки менше уваги приділяли телефонам і більше навчанню, то ми би не мали таких плачевних результатів, як маємо, не слухали, що діти не хочуть вчитися, а хочуть гратися. В 11-му класі треба усвідомити, що ігри закінчилися. Адже ЗНО – це не якась там контрольна робота, до якої не підготувався, бо не мав часу – переписувався в чаті. ЗНО – це половина шляху до університету, від нього залежить подальше майбутнє дитини. Тому треба вийти з танчиків і почати долати життєві левели.