Тяжке похмілля

«У неміцних лавах Л-ДНР почалося тяжке похмілля.

Одурманені пустими обіцянками близької «русской весны», «красивой жизни» і всіляких приємних бонусів у вигляді шалених бабок і статусів героїв-спасатєлів новостворених псевдореспублік, воєнізовані «шарікови» почали складати два плюс два, і ніфга у них не виходить з того, що картинно обіцяли браття з недалекої Росії! Навіть одноклітинні рівня «абирвалг» розуміють, що російські війська використовують по нас важку арту, ховаючись у жилих кварталах і знаючи, що у відповідь ми не стрілятимемо в цивільних. Бачать, що йде планомірний і чіткий відстріл «лідерів», правда, посмертно їх роблять героями і примусово зганяють на мітинги-похорони. (Хто там хотів Сталіна? Методи знайомі? В Росії «Сталін головного мозку» – міцно і назавжди). З величезними і крутими бабками теж кидок, зарплату урізають і проводять якісь свої перерахунки з розряду «денег нет, но вы держитесь».

«Русская весна» не прийшла навіть у підготовлений, з промитим мозком і добре заспиртований донецький регіон. Отримали тільки болото по вуха. Читати їх інфоресурси – одне задоволення. Повна дезорієнтація, тотальна зрада і монстри-укри.

Гаразд, ми монстри!

17035579_1252215984832990_773864865_n

Звично міцноалкогольно відсвяткувавши своє кацапське 23 февраля, мордуючись похміллям, пішли в наступ. З 24-го по всьому фронту йдуть загострення, Авдіївка –  відверто прилітає в жилі масиви. Мої госпітальєри навіть ночувати декілька останніх днів перебирались у безпечне місце, бо кладуть прямо біля лікарні. Багато поранених. По всіх позиціях звітують про те, що багато роботи.

У стратегії війни завжди легше оборонятись, утримувати позиції, аніж вести наступ. Тому нам все одно краще. Навіть переглядаючи фотографії з позицій, де мої госпітальєри після чергувань буквально падають з ніг від утоми, вони все одно посміхаються, передають привіт, попри всю втому на обличчях видно задоволення від правильно і якісно зробленої роботи. Серед нас є 20-річні, є госпітальєр, чиє 61-ліття ми нещодавно відсвяткували, є повно дівчат і жінок, вікова амплітуда величезна, але ми всі щасливі. Знайти одне одного, бути знайомими і друзями, бути важливими у своїй країні. Рядовий боєць на війні стає важливішим за президента. Коли ти рятуєш життя людині, з цим відчуттям власної потрібності не зрівняється ніяка емоція. І всі побутові негаразди здаються таким дріб’язком. Теперішнє життя стало таким наповненим, всі життєві драми темніші, комедії веселіші, реалії чіткіші… Бо ми, українці, такі. З нами Бог і Україна. За 5 хвилин ми перекували серпи на шаблі, і за три роки у нас уже нове військо, нові люди. У нас теж кричать про зраду. Але якщо ти сам собі вірний, то ніхто тебе не зрадить. Треба відділяти ідею і теперішню наповнену пропагандистським сміттям дійсність. У нас міцний фундамент – наша віра в себе, в свою силу і правду. А що є у них? Бідний, винищений віками народ. В якого злоби і ненависті більше, ніж в доісторичних диких тварин. Їх ідеологія примітивна, ґрунтована на Кисельов-ТБ, імперському мазохізмі і комплексах меншовартості. В яку вони й самі не вірять, але сильно роблять вигляд, що їх ідеали вищі, монументальніші і родоносні. А в Росії інакше важко вижити: або ти такий, як всі, або тебе втопчуть у багно лиш через те, що ти чистіший за натовп. Ця радянська біда прописана в генокоді багатомільйонними геноцидами, нищенням цвіту нації, інтелігенції. Дж. Оруел цих бідних людей круто описав у своїй антиутопії «1984».

17078128_1252215988166323_295767678_n

Нещодавно була Прощена неділя. Мене запитали, чи пробачаю я своїх ворогів. Я їх не поважаю і ставлюся до них як до вошей. Їх треба вивести з нас, з нашої країни. А справжній ворог у кожного всередині – от з ним і треба боротися. Він дозволив витирати об нас ноги і Сходу, і Заходу. Маємо шанс довести всьому світові, що ми не просто територія між біснуватою Росією і Європою, а  КРАЇНА вільних людей. Як з цим ворогом  боротись? Самоорганізацією, саморозвитком і духовним ростом. Ми не ідеальні, але ми Українці!

Телефонна розмова з Яною ЗІНКЕВИЧ, комбатом МБ «Госпітальєри».

Кінець лютого 2017 р.

Івано-Франківськ – Донбас