21 вересня 2016 р. минуло 27 років з дня віднайдення першої могили жертв комуністичного терору НКВД в Дем’яновому Лазі – місці масового поховання жертв НКВД періоду 1939 – 1941 рр. на околиці Івано-Франківська.

Вшанування пам’яті загиблих відбулось спільною молитвою та покладанням квітів представниками громадськості міста, зокрема членами Івано-Франківського міськвиконкому, Івано-Франківського обласного історико-просвітницького товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, Всеукраїнського братства вояків ОУН-УПА, Конгресу Українських Націоналістів, Національного Руху ДІЯ,  працівниками Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби ім. С. Бандери та Комунального підприємства «Пам’ять» Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів. Також до слова були запрошені Зіновій Дума, перший голова товариства «Меморіал», активний учасник розкопок в Дем’яновому Лазі, голова Всеукраїнського братства вояків ОУН-УПА Богдан Борович, та голова обласної організації національного руху ДІЯ, Василь Абрамів.

Дем’янів Лаз є першим похованням жертв комуністичних репресій в Україні, що було віднайдено в часи суспільно-політичної лібералізації Радянського Союзу наприкінці 1980-х рр. Унікально збережені артефакти, насамперед паперові документи, ніби за сприянням певних сил, збігу умов і своєчасності, стали вагомим доказом більшовицьких злочинів. Одразу ж як були знайдені могили, комуністична влада намагалась всіляким чином дезінформувати суспільство. Зокрема, запускали інформацію про те, що ці жертви є радянські військовополонені, або що це жертви «бандерівців». Однак, в одязі розстріляних людей були знайдені паперові документи, які свідчили, що це в’язні радянських тюрем. Здебільшого це були квитанції. На них чітко було зазначено: «Тюрма НКВД. Город Станислав». Всього таких документів було знайдено більше 30-ти. Судмедексперт Омелян Левицький провів клопітку роботу над цими документами, щоб вони стали читабельними. Йому доводилось протягом багатьох днів відмокати папери у воді у багатоярусних посудинах. Вода поступово змивала жировіск і розкривала написи. Також у воді доводилось акуратно розкривати складені документи.

В кінці 1960-х, або на початку 1970-х рр. за наказом радянських керівників змінювався ландшафт Дем’янового Лазу, щоб приховати державний злочин. Прикривалось це потребами розширити колгоспне поле, а, насправді, основною метою було приховання могил, оскільки західні радіостанції час від часу поширювали згадки про захоронення жертв радянських репресій в Дем’яновому лазі. Трактористи не могли зрозуміти навіщо їх змушували корчувати ліс на землях, які не були придатні для землеробського поля, та ще й робити меліорацію там, де був сухий грунт.

Пошукові роботи проводились Івано-Франківським обласним історико-просвітницьким товариством «Меморіал» ім. В. Стуса в 1989 р. На той час в Білорусі було віднайдено захоронення жертв НКВД в Куропатах. Серед жителів Прикарпаття також було багато спогадів про такі місця. А тому, головним завданням перед пошуковцями було натрапити на таке поховання. Це мали бути «Станіславські Куропати», згідно вислову, який пролунав на одному із перших мітингів біля церкви св. Дмитрія в мікрорайоні Івано-Франківська, в минулому село Пасічна. Емоційним фоном слугувала суспільно-політична реакція на занепад Радянського Союзу, який асоціювався зі злом, злочини якого повинні були відкритись у певних місцевих доказах.  Проте навіть тоді, в час занепаду, в уяві багатьох віруючих людей Радянський Союз вважався таким сильним злом, побороти якого може тільки Божа сила.

Пошуки могил почались в кінці літа 1989 р. і тривали майже місць. Ніяких слідів не вдалось знайти. Заступник адміністративного відділу Івано-Франківського обкому КПУ Валентин Карпенко погрожував пошуковцям статтею кримінального кодексу про наклепництво на радянську владу. Напруження кожного дня зростало. Особливі вагання були 21 вересня 1989 р. На цей день припало свято Богородиці. Меморіалівці, які залучали до пошуку старожилів колишнього с. Пасічна, вагались про те, якою буде реакція старших людей з глибокими релігійними переконаннями, що в такий день християнського свята будуть проводитись землекопні роботи. Але було погоджено, що коли це є богоугодна справа, то роботи повинні проводитись і в цей день. Тому досить символічно виглядає той факт, що саме тоді віднайшли поховання.

Всього знайшли три могили. Загальне число виявлених жертв – 524. В третій могилі було знайдено тіло жінки із немовлям. Ще в липні 1941 р. могили Дем’янового Лазу розкривали німецькі окупанти, щоб показати свій визвольний характер та всю деспотію комуністичного режиму. Багато очевидців, жителів села Пасічна та навколишніх сіл, які прийшли поглянути на могили, бачили одну із перших жертв, а саме мати із дитиною, обв’язані колючим дротом. Про це свідчить Ольга Бігун, 1931 року народження: «Вже при німцях ми довідалися, що в лісі є кілька могил. Про те опублікували в газеті, а ми, діти, першими прибігли подивитися, що там розкопують. Того я не забуду, скільки житиму. Першою відкопали жінку з дитиною на руці. Вона і після смерті притискала немовля до грудей. Могила була глибокою, так що жінку тягнули з трудом. Пам’ятаю, що вона була в гуцульському кептарі, однак лиця її вже неможливо було розпізнати.»  Про те, що свідчення будуть підтвердженні, не вірилось учасникам розкопок у 1989 р.

Людська уява учасників розкопок втілила в образ жінки і дитини –  жертв Дем’янового Лазу – образ Матері Божої та її сина Ісуса Христа. Виник симбіоз жертв і релігійних образів. В експозиції меморіального комплексу Дем’янів Лаз поміщене велике панно розстрілів під назвою «Золотий вересень», де центральною фігурою є мати-гуцулка з дитиною, пов’язані колючим дротом.

Нагадаємо, Польський цвинтар у Коломиї можна зробити схожим на Меморіальний сквер, – Сич.