Вивихи від Моха

Днями

УРОК

5-й клас. Урок малювання. Вчителька перейнялась Сальвадором Далі і заявила: «Сьогодні малюємо, як неправильно» (маючи на увазі сучасне мистецтво). Один із учнів малювати не вміє і не хоче. І він вирішив – сьогодні його день! Через хвилину приносить вчительці листок, рівним шаром замазаний чорною крейдою. Вчителька: «Це що?» Малий: «Негри вночі крадуть вугілля!» – «Але тут же нічого не видно – перероби». Буквально на “раз” приносить він їй чистий аркуш із жирною крапкою посередині. «А це що? Тут теж нічого не видно». – «Як це не видно? Якщо цю точку піднести прямо до самого носа і сидіти так півгодини, можна побачити людей у ​​білих халатах». Художні експерименти припинилися.

Якось

ПОРОДА

У 1994 році британський спадкоємець престолу, принц Чарльз, відвідував Австралію. У Сіднеї на відкритому мітингу виголошував промову. Навколо кореспонденти, телебачення, і тут у всіх на очах на сцену вискочив якийсь зловмисник з пістолетом у руках і кинувся до Принца. Він щось кричав диким голосом і безладно стріляв. Перша природна реакція будь-якої людини – закрити голову руками, сховатися за охоронця, як це було, скажімо, під час замаху на президента Рейгана. Але принц Чарльз повівся інакше. Не важливо, що пістолет виявився стартовим і тому небезпеки для життя принца не становив. У той момент ніхто цього знати не міг, і тому особливо впадало в око те, що перед лицем небезпеки і, можливо, неминучої загибелі від рук камбоджійського терориста принц Чарльз лише трохи відсахнувся і машинально поправив запонки на манжетах. Тобто готовий був померти красиво, дотримуючись палацового етикету. На питання захопленого репортера він відповів з легкою іронією: «Ви розумієте, у нашій родині цілу тисячу років покращували породу». Гумор тоді вловили не всі, але висловлювання принцу пробачили, оскільки пістолет міг би бути і справжнім.

Колись

ВОДА

Сільський дядько розповідав як очевидець. Було це років тридцять тому, у самий розпал боротьби з пияцтвом і самогоноварінням. Приїхала міліція до одного діда, сусід на нього настукав. Заходять до хати. Інспектор починає умовляти господаря, щоб той здав самогон. А водій, місцевий, просто так походжає. Дідок уперся на своєму: “Немає в мене нічого! Хоч трусіть!” Інспектор злиться, починає шукати, бігає туди-сюди. А водій на лавочку вмощується. Його справа – крутити кермо. На лавці стоять два відра для води. Зверху дощечками прикриті і кухлик, щоб пити. Водій з найближчого відра кухлик зачерпнув, напився і сидить собі. У відрі тому – вино домашнє яблучне, на воду тільки на вигляд схоже. Господар, старий партизан, “газик”, що наближається до його хати, зауважив здалеку, воду вилив і “продукт” туди перелив. А водієві винце сподобалося! Він посидить-посидить, та й зачерпне ще. Смакує не поспішаючи. І мружиться від задоволення, дивлячись, як інспектор мимо бігає. А той всюди нишпорить, а знайти не може. Втомився, спітнів і злиться. Адже навіть запах є, десь поруч воно, а ось де – незрозуміло. І ще водій цей! Чого він так єхидно посміхається? Нарешті інспектор зупиняється біля водія: “Дай-но і мені попити!” Водій незворушно зачерпує йому з відра. Інспектор випиває і рукою махає. Досить, мовляв, від’їжджаємо. Водій керує якось кривувато, та й запах від нього характерний. «Ти де пив?!» – «Та там же, де і ви…» І це чиста правда. Пили разом. Тільки з різних відер. Машину, звичайно, миттю розвернули і назад. Повернулися, а на тій лавці вже два відра води стоять.

І взагалі…

Після довгої проповіді священик запитав у прихожан, хто з них готовий пробачити своїх ворогів. Близько половини з них підняли руки. Незадоволений результатом, священик продовжував говорити ще хвилин 20, а потім повторив своє запитання. Цього разу руки підняли близько 80% прихожан. Священик прочитав проповідь ще 15 хвилин і знову запитав, чи готові вони пробачити своїх ворогів. Втомлені парафіяни відповіли одноголосно, і тільки одна літня бабуся утрималася.
– Тітко Палажко, ви не готові пробачити своїх ворогів?
– У мене ніц нема ворогів, – відповіла бабуся.
– Це дивовижно! А скільки вам років?
– Дев’яносто три.
– Тітко Палажко, будь ласка, вийдіть вперед і розкажіть свій секрет парафіянам, як людина може дожити до 93 років, не маючи при цьому жодного ворога.
Маленька миловидна бабця повільно вийшла на середину храму, повернулася до парафіян і промовила:
– Це просто! Жодного секрету! Я просто цих курвів усіх пережила!

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!