Вивихи від Моха

Якось

ТРУБИ

Емігрував Вася в Англію ще в 90-х і за порадою знайомих вклав усі свої гроші в нерухомість. Нерухомість була по кишені Васі тільки одна: нікому не потрібний колишній крематорій з двома величезними бетонними трубами, які всі рекомендували знести при першій-ліпшій нагоді. Але в 2000-х Васі стали дзвонити різні компанії з одним-єдиним проханням: здай нам в оренду свої труби! Вася найняв місцевого адвоката, щоб той оформляв договори і збирав завдатки і ренту. Оскільки адвокат погодився працювати за 5% від доходу, він здав в оренду ці труби купі компаній мобільного зв’язку. Виявилося, що бетонні труби – це готові вишки для мобільних антен, і вигідно, що всередині труб добре захищені дроти. На сьогодні Вася вже офіційно мільйонер і молиться, щоб труби стояли і приносили прибуток і його праправнукам.

Колись

ТРАКТОР

Одного прекрасного і досить морозного дня, у середині вісімдесятих, вирішив директор радгоспу укупі з інструктором райкому, головним інженером і начальником дільниці з’їздити в ліс на лісозаготівлі з невеликою перевіркою. Кілометрів за п’ять до табору дорога була перекрита трелювальним трактором з деревиною. Поки трактор старанно пробивав сніговий замет, даючи УАЗу дорогу, керівництво вийшло покурити. Попутно покликали і тракториста, який все ж зміг зігнати трактор з дороги. На морозному повітрі інструктор принюхався і вигукнув: «Та він же п’яний!» – «Дійсно п’яний! – теж принюхавшись, підтвердив директор. – Ти, Ніколаєнко, сьогодні трактор здай, а завтра першим лісовозом у селище, я тебе за тридцять третьою звільню. Тракторист спочатку начебто щось хотів сказати, відчайдушно показуючи на трактор без віконного скла і дверей, але, глянувши на кам’яні обличчя керівництва, махнув рукою і попрямував до свого залізного коня. Далі ситуація вийшла з-під контролю, так як через хвилину тракторист повернувся з ломом. Не звертаючи уваги на відкриті роти начальників, він садонув ним по лобовому склі УАЗа, потім по бічних, почухав потилицю і виніс ще й заднє скло. Потім так само мовчки заліз в салон і довбонув ломом по грубці. Оглянувши скоєне, він залишився цілком задоволений і, діставши з-за пазухи ледь почату пляшку горілки, тицьнув її в руки директору, який так і стояв з відкритим ротом. Трактор гаркнув, огорнувся сизим димом і хвилин через п’ять зник за поворотом. До селища було сорок п’ять кілометрів, мороз за тридцять, горілку випили кілометрів через п’ять і після приїзду звільнили механіка дільниці, попередивши головного механіка, що слідом піде і він, якщо протягом двох днів всі трактори на дільницях не будуть обладнані склом, дверима, ну і, звичайно, грубками. Про тракториста ніхто не обмовився ні словом…

І взагалі…

У якомусь місті – припустимо, в Іспанії – люди терпляче стояли за щастям. Щастя видавалося в пакетиках, перев’язаних ниткою, з написом «Феліцитас». У кожному пакетику були: райдужне скельце, пряник, жменька пахучих трав, молочний зуб і монетка. Словом, на сто п’ятдесят грамів щастя. Деякі стояли в черзі з народження. Одна жінка попросила: «Будь ласка, не забудьте, я буду за вами, мені потрібно відійти за хлібом (або на весілля чи на похорон), не забудьте, будь ласка, мучас грасіас». Вона прийшла до моря, де теплі хвилі перемивали піщинки і легка піна пестила втомлені ноги. «Я була б така щаслива, – подумала жінка, – якби не треба було знову повертатися в чергу за щастям».

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!