Якось

ЖЕНИХ

Історія трапилася у часи не настільки віддалені, коли стали популярними контори “заміж за іноземця”. Отож пообіцяли в такій конторі одній особі знайти чоловіка за кордоном, показали фото. Потенційний чоловік готовий приїхати на “оглядини”: готуйте, мовляв, наречену, вже виїжджаємо (приватного інтернету тоді не було, як і стільникових телефонів, листи йшли довго, тому контори організовували такі зустрічі, зрозуміло, що за рахунок іноземця). Але молодого потенційна наречена так і не дочекалася.

А справа була ось у чому. Прямого авіарейсу до нашого міста не було, і жених прилетів у сусіднє, де його зустріли співробітники контори. Той відразу ж почав обурюватися, що його не попередили, що тут такий звірячий дубак. Повезли його в найближчий магазин одягу, а там поклали з причіпом на його картку Visа і долари, — їм гривні подавай. А приїхав він у суботу ввечері, банки вже закрилися, а по неділях тоді ніхто не працював. Тож поселили його в готель, щоб уранці на міжміському автобусі довезти-таки до молодої (на «дев’ятці» агентства той їхати відмовився навідріз, типу не комфортно чотири години на такій колимазі, та й страшно йому, у нас тут бандити і ведмеді ж кругом, як у них в пресі писали).

Коли за ним прийшли вранці до готелю, клієнт був у вкрай збудженому стані і з червоними очима, обурено намагався щось втирати адміністратору, а той незворушно закривався газетою. З’ясувалося, що в номері у нього замість гарячої води текла прохолодна, і клієнт боявся застудитися після такого душу, крім цього, йому всю ніч не давали спати, періодично телефонуючи в номер і пропонуючи дівчат. Сяк-так заспокоївши його, повезли на автовокзал. Коли ж іноземний жених побачив наш міжміський автобус з промерзлими вікнами, він запанікував, довго уточнював, що з ним сталося, чи справна у нього система обігріву. Коротше, від поїздки на автобусі клієнт відмовився, і «дев’ятка» йому вже не здавалася аж такою поганою ідеєю.

Треба сказати, що співробітники агентства вже сильно втомилися від цього сноба, та й стільки часу витратили даремно, могли ще вчора його доставити до нареченої. Тож водій налаштувався летіти під сотню, щоб хоч трохи скоротити час перебування в компанії цього нитика. Ага, зараз! Скиглій вже при 70 км/год почав верещати як різаний: дорога-то у нас не розділена, і йому весь час здавалося, що зустрічні автомобілі мчать їм у лоб. Руки у нього тряслися, погляд був якийсь божевільний. Через півтори години зупинилися на так званій “зеленій стоянці” між містами — сходити до вітру там, чаю попити. Не знаю, що подумалося клієнту, коли зупинилися біля лісу, проте він став про щось благати, показуючи на ліс, нерозбірливо щось кажучи і витираючи сльози. Тільки коли йому показали на довгі ряди прилавків, за якими бабки продавали всяку всячину на кшталт пиріжків, сушеної риби, чай з самоварів, — клієнта трохи попустило. Загалом виявив він бажання сходити в туалет. Водій підвів його до дерев’яного сарайчика без вікон і дверей з літерами «Ч» і «Ж» і доброзичливо підштовхнув у бік букви «Ч». Той якось дуже навіть сміливо туди почапав. Не знаю, що там сталося, але через деякий час вилетів він звідти кулею в довершеному неадекваті і, крім “fucking country”, від нього нічого добитися не можна було. Потім зажадав, щоб везли його назад в аеропорт, водію і перекладачеві тицьнув пачку баксів у руки, прошмигнув у дев’ятку і грюкнув дверима. Відвезли його в аеропорт, купили квиток і з полегшенням зітхнули (благо, та пачка баксів була дуже навіть немаленькою).

А що ж наречена, запитаєте ви? Ревіла місяць, а через рік вийшла заміж за хлопця з сусіднього будинку. Двійко дітей вже у них, живуть небагато, але щасливо. А не зайшов би тоді іноземець у той туалет, то хтозна, як склалася б її доля…