Днями

ПАПУГА

Десь рік тому ми почали помічати, що наш папуга поводиться дивно – яблука, груші та інші фрукти він ретельно пережовує і скидає м’якуш у поїлку з водою. Після того сидить і чекає кілька днів – поки не забродить. І тільки коли брага готова, починає пити. Потім набереться, залізе на жердинку, і давай горлопанити, та так, що люди з сусідніх будинків скаржаться. Причому крики скопійовані, напевно, з якихось бабуїнів перед боєм. Слова «привіт», «придурок», «сволота» він вживає тільки коли тверезий. А під час запою до нього краще не підходити – злісно нападає на всіх, хто проходить повз, тільки клітка й рятує. А засунути в клітку руку, щоб брагу забрати, взагалі нереально. Дзьоб у нього такий, що орли та яструби відпочивають, – олівець перекушує вмить. А недавно помітили, що у брагу він кору і тріски почав додавати – коньяк, скотина, готує.

Якось

КАРТИНА

Дружбан Вова, лікар, отримав квартиру у новобудові. То був ще рік десь 88-й, доброї водоемульсійки тоді не було, так що Вова їде до Польщі і купує ґрунтовку та «Снєжку». Приїхавши додому, наймає хлопців, щоб поґрунтували і пофарбували. Хлопці, не будучи цілком впевнені, що зуміють поґрунтувати як слід, на цю справу запросили Колю Пасхального. За три дні квартира Вовки була готова. Гладесенько поґрунтована, кожна кімната мала свій колір, всі миленько пастельні, вища кляса! Вовка розраховується, і хлопці запитують дозволу повечеряти в квартирі. Ключ мали залишити у поштовій скриньці. Але Коля заснув, і хлопці залишили ключ біля нього. А потрібно зазначити, що Коля спеціалізувався на картинах на зразок «налєтай, торопісь, покупай живопісь!», я з дитинства пам’ятаю його на фоні килимів з калюжами, товстозадими русалками і лебедями.

Коли Вова прийшов за ключем, його зустрів Коля, дуже задоволений добре виконаною роботою. На стіні була калюжа з лебедями і дупатими русалками, а всі вікна і двері були обрамлені віночками з чорнобривців та мальв. Калюжу Вовка завісив килимом, а рамочки ми переконали його залишити.

Колись

УЗД

У 90-і роки в одну поліклініку прислали апарат для УЗД – японський, складний і страшенно дорогий. Апарат є, а фахівців немає. Але в коробці він простояв недовго. Один спритний лікар з дозволу головного лікаря (мабуть, гроші на двох пиляли) почав надавати платні послуги з визначення статі майбутньої дитини. При цьому апарат він навіть не вмикав, щоб бува чогось не зламати. Посовавши датчиком по пузу, він говорив, хлопчик чи дівчинка, навмання, під настрій. Але в журнал, прошитий, пронумерований і скріплений печаткою поліклініки, завжди писав навпаки. Приблизно в половині випадків, чисто за статистикою, він вгадував. З тих, кому не пощастило, розбиратися приходили не всі. Зазвичай це були обурені батьки, яким обіцяли сина. Лікар незворушно витягував журнал, знаходив дату і прізвище та показував розгніваному татусеві запис – “дівчинка”. Після чого добродушно казав: “Це ваша дружина щось переплутала, але ви не гнівайтесь, вона жінка, їй можна”. Бізнес тривав недовго, присланий фахівець поламав усю ретельно продуману схему.

І взагалі…

Один чоловік потрапив в аварію на кораблі і був викинутий хвилею на безлюдний острів. Він єдиний залишився живим і безперервно молився, щоб Бог врятував його. Кожного дня він вдивлявся у горизонт з надією, що побачить судно, яке пливе на допомогу. Але судна не було. Виснажений до краю, чоловік вирішив побудувати собі курінь з дошок, які викинуло на берег після аварії корабля. Та одного разу, повернувшись на берег після пошуків їжі, він побачив, що його курінь охоплений полум’ям: дим стовпом піднімався до неба. Найжахливіше, що разом з куренем згоріли всі його речі, які він мав. Він залишився ні з чим. Чоловік більше не міг стримувати свого відчаю і гніву. «Боже, як Ти міг так зі мною вчинити?» – ридав він. Але наступного ранку його розбудив гудок корабля. Корабель плив до острова, щоб врятувати його. «Як ви дізналися, що я тут?» – запитав чоловік матросів. «Ми побачили димовий сигнал», – відповіли вони.