Днями

ФУТБОЛ

Однозначно, за всю історію чемпіонатів Європи з футболу найдивовижніша команда з усіх, яку мені довелося бачити, – це збірна Данії на ЧЄ-92. Почати, мабуть, варто з того, що потрапили вони на першість чисто випадково. Югославія, яка виграла відбір, розпадалася, і днів за три до старту УЄФА нарешті стало зрозуміло, що такої команди, як збірна Югославії, більше просто не існує. Було прийняте мудре рішення – заткнути дірку хоч ким-небудь, а на роль “кого-небудь” найкраще підходила команда, яка посіла друге, після югів, місце в тій відбірковій групі, – датчани. Літо. Відпустка. Датські футболісти роз’їхалися на пляжі… Капітан збірної Поульсен, якому, здається, на той момент було трохи за 40, згадував потім, що сам для себе вирішив, що поїде до Швеції на чемпіонат (“терпіти не можу спеку, ненавиджу пляжі, трошки побігати у прохолоді мені здалося гарною ідеєю”). Він обдзвонив хлопців- “збірників”. Багато з них відпускні плани міняти не стали. Єдина суперзірка з Данії, Мікаель Лаудруп, прикраса “Барселони”, наприклад, вирішив продовжити відпочинок. Характерно, що ні у кого в Данії язик не повернувся “наїжджати” на нього за те, що він, мовляв, не патріот. Не поїхав – ну й добре. Не один він не поїхав, ще зо п’ятеро гравців основи теж займатися дурницями не стали. Хоча дехто з помітних у Європі хлопців все-таки вирішив в міжсезоння трохи “розтруситись”. Достеменно не знаю, які там ставки були на перемогу датчан у англійських букмекерів, але, як мені здається, навряд чи вони були більшими, ніж, наприклад, на перемогу збірної Монголії… Справді, найстаріша команда в історії чемпіонатів Європи, виступає другим складом, зібрана зі всіх пляжів світу… Приїхали – і відразу пішли грати. Зганяли у першій грі внічию зі звичайними переоціненими фаворитами – англійцями, які дуже раділи, що замість найпотужнішої на континенті в ту пору збірної Югославії їм дісталися невідомі датчани. Продули, зрадівши слабкому супернику, господарям – шведам. Ну, логічно – шведи були тоді сильні. Обіграли французів, які вже бачили себе в півфіналі (“Це випадковість, не звертайте уваги”, – ніби вибачаючись, пояснював журналістам Поульсен). Проте тепер їм належало зіграти ще мінімум одну гру. “Я страшенно злий на Шмайхеля, – скаржився журналістам Поульсен. – Міг би пропустити побільше, і хлопці б уже поїхали відпочивати, а тут знову затримка з відпусткою”. Голландські вболівальники були щасливі, тому що було очевидно, що гра з аутсайдером – достовірний пропуск у фінал. Але Шмайхель з товаришами знову підвів тих, хто рвався у відпустку, – датчани перемогли абсолютного фаворита турніру за пенальті. Їх перемогу святкувала вся заздалегідь щаслива Німеччина. Тому що було ясно, що в фіналі у них просто немає суперника, а сама гра перетворюється на просту формальність – треба тільки вийти на поле, і ці некондиційні датські старички здуються самі. Але датські старички чомусь не здулися, цілком пристойно відіграли і в цьому матчі (перемігши 2: 0) і стали найбільш несподіваним чемпіоном Європи за всю історію турнірів. Тренер збірної Данії потім розповів, що ця перемога ламає всю концепцію підготовки команд та ролі тренера. Справді, ніякої тобі тактики (“її просто не було часу розробити”), фізпідготовки (“всі втратили форму за час відпустки, ніхто не відновився”), зіграності (“коли ми могли зігратися? Багато тільки на полі побачили один одного, а інші не зустрічалися кілька років”). Ну, а крапку поставив той же невгамовний Поульсен: “Що, тренування? Нехай тренуються ті, хто грати не вміє”.