Днями

РЕЦЕПТИ

Я жайворонок і вранці завжди хочу їсти, тому ситно снідаю. А ще я люблю готувати. Сестра подарувала мені книгу “Сто рецептів сніданків на кожен день”. Здавалося б, ідеальний подарунок, так? А ось я тепер вмираю від цікавості і хочу побачити людей, які готують собі сніданок з позначкою “Час приготування – три години двадцять хвилин”, причому явно призначений для вживання відразу, а не готування з вечора. Ось хто вони, як складається їх життя, і, до речі, де вони працюють та коли сплять?!

Якось

ІКРА

Повернулася якось дружина заступника директора заводу з постачання додому і каже: «Мені сьогодні так пощастило, так пощастило… Ось, поглянь…» Заступник директора глянув… і звернувся в міліцію. А все тому, що йому самому за місяць до цього теж дуже пощастило. Завод придумав випускати пральний порошок. І ось цей хороший пральний порошок упаковували в погані картонні коробки. До магазину поки доїжджали – половина висипалася. І в магазині висипалась ще половина від того, що залишилося. Покупцеві в коробці дуля з маком виходила на денці. Магазини відмовилися купувати у заводу цей порошок. А це ж остання надія працівників на зарплату. А порошок нормальний, тільки коробки погані. І зарплати знову не буде. Викликав директор нашого заступника з постачання і дав йому завдання забезпечити виробництво коробками. Піди, каже, туди-не-знаю-куди і принеси те-не-знаю-що, але щоб порошок не висипався з цих коробок. Грошей не дам, і не проси, немає грошей. Не встиг цей зам з постачання засмутитися, тобто двох днів не минуло з моменту доручення, як йому зателефонував друг з Одеси. З пропозицією. Врятуйте-допоможіть, картонні коробки нікому не потрібні, за спецзамовленням… Ми їх купили, щоб ікру фасувати, червону і чорну. Чорну в маленькі коробки, червону – у великі. Для іноземців. А іноземцям коробки не сподобалися. У вас, сказали іноземці, на коробками ікру можна сплутати з товарним знаком нашого виробника органічних добрив і найбільшої асенізаторської фірми (а може, і ще з чимось, хіба цих іноземців зрозумієш?). А це буде в наших покупців викликати зайві асоціації. І відмовилися від коробок. Які, за договором, замовили на десять років наперед. Коробки не потрібні, словом? Як не потрібні? Потрібні. Усі. І по сто грамів розфасовкою, і по п’ятсот. І по три кілограми теж… Нема? Я просто не уявляю, скільки три кілограми ікри коштує? Ну, не уявляю, хоча чув, а хотів би й уявити. Надсилай коробки. Тільки гроші потім… Спочатку тара. Через тиждень коробки від ікри були на заводі. Порошок почали фасувати, тільки лінію трохи перелаштували. І етикеток довелося замовити – щоб зображення з ікрою заклеювати. Магазини порошок з радістю стали брати. Робітникам зарплату виплатили. А заступнику директора – ще й премію за оперативність. Пощастило. Він як нормальний чоловік, якому з дружиною теж пощастило, премію відразу дружині віддав, на, мовляв, купи собі чоботи. Або шубу. І дружина пішла в магазин, недалеко від залізничного вокзалу. Повернулася за годину і каже: «Мені сьогодні так пощастило, так пощастило… Ось поглянь, я нам ікри купила замість чобіт… Сто грамів чорної і півкіло червоної. У красивих коробках. На вокзалі з рук продавали. Але я подивилася, коробки цілі, дата виготовлення ще взагалі не настала, з заводу, мабуть, крадуть і проїжджим продають. Подивися… Заступник директора глянув – і побіг у міліцію. Тому що коробки впізнав і хотів зупинити протиправні дії тих продавців ікри на вокзалі.