Вивихи від Моха

Якось

ПІРСИНГ

Їду в метро, ​​на наступній маю виходити. У руках портфель, не знаю чому, але з наголосом на “о”. Дівчина переді мною теж прямує до виходу. Двері відкриваються. За півметра від виходу вона зупиняється і повертається у півоберта, пропускаючи інших, і мене в тому числі. Пропихаюся бочком в інтимній близькості обличчям до обличчя, як раптом дівчина видає оргазмічний крик і хапає мене рукою за шию (10-ті долі секунди)! Я, здивований, намагаюся трохи відсунутися від неї… Вона – ще ближче до мене… Портфель, затиснутий між вихідними дверима, невідворотно тягне мене на вихід (я вже думав було залишитися…), сорочка розстебнулася до пояса. Загалом, так в обнімку ми обоє й вийшли на перон (весь цей час оргазмічні стогони і крики тривали), де і з’ясувалося, що моя сорочка зачепилась ґудзиком чи ще чимось за пірсинг на її пупку, до якого для краси ще й ланцюжок прироблено…

Колись

ГОЛІННЯ

Знайомий лікар розповів: «Лежав у нас у госпіталі один майор. Крутий військовий, кілька відряджень до Афганістану, кілька поранень, кілька контузій – серйозний чоловік, словом. Ще у нього внаслідок поранення була паралізована права рука. А до нас у хірургію він заїхав з елементарним апендицитом. Операція була призначена на завтра, відповідно, ввечері чергова медсестра повинна була його до операції підготувати. Чергувала якраз Оля, дуже хороша дівчина, гарна і злегка сором’язлива. Сором’язлива медсестра, звичайно, нонсенс, але саме таке враження вона справляла своїм вічним дівочим рум’янцем. І от увечері бере вона все, що потрібно, йде в палату до майора, і каже: «Мені, товаришу майоре, необхідно вас поголити!» Той, звичайно, здивувався, по щоках себе погладив. «Та я начебто голився зранку». – «Ні, ви не зрозуміли!» – каже Оля і починає пояснювати, що конкретно збирається майорові голити. А через хвилину вилітає з палати в сльозах. Їй услід разом з добірною лайкою летить все, що потрапило майорові під руку, включаючи книжку “Сто років самотності”, яку я дав йому почитати. Я кажу: «Товаришу майоре, ну так не можна. Готувати вас до операції все одно треба. Медсестру образили, вона у чому винна? Якщо ви завтра до операції будете не готові, її за п’ять хвилин звільнять. «Я сам все зроблю!» – «Однією рукою?» – «Ну, придумай що-небудь! Тільки я цій дівчині голити себе не дам! Я бойовий офіцер, вона мені за доньку годиться!» Словом, ніяк. Ні, і все. Краще, каже, померти. Іду до медсестри. Та плаче і вже збирає пожитки. Я кажу: «Постривай, не все так сумно. Є у мене тут неподалік одна знайома, вона за пару гривень не те, що майора – тигра налисо поголить. Ти згодна? З майором я домовлюся». Незабаром серйозна дама похилого віку, яку звали Зінаїда Павлівна, увійшла в палату і, розкладаючи на тумбочці причандали для гоління, сказала, звертаючись до майора: «Тобі, синку, краще лежати тихо. Будеш смикатися, я випадково щось не те відстрижу, потім пришию грубою ниткою і скажу, що так і було!» Бойовий офіцер, який не раз ходив на каравани, закрив очі і прикинувся трупом. На відміну від душманів, проти Зінаїди Павлівни шансів у нього не було ніяких. Через півгодини Зінаїда Павлівна увійшла в процедурну. «Ну, як там? – запитала з нетерпінням Оля. –  Все добре?» – «Ех, дівко, дурна ти, дурна! – відповіла Зінаїда Павлівна, намилюючи руки. – Та коли б я була молодшою, я б із задоволенням потримала таке господарство в руках і ще й сама б тобі заплатила!» Увечері, коли ми пили чай, Оля запитала: «Як же вам вдалося його вмовити?» – «Та я, власне, і не вмовляла. Він же сказав – краще померти. Ну, я і кажу: є, мовляв, така гарна жінка, згодна вашій біді допомогти в будь-якому випадку. Так що вибирайте, або вона до вас, або ви до неї. – Куди “до неї”? – У морг. Вона в морзі санітаркою працює».