Вивихи від Моха

Днями

КІТ

Невеликий цех виробляє ковбаси і напівфабрикати. Відходи від виробництва кожного дня забирає спеціальна машина. В неділю вона відпочиває, і відходи вивозить сміттєвоз, який приїжджає в цей день за звичайним сміттям, що нагромадилося за тиждень. І до його приїзду м’ясні залишки лежать в пакетах біля огорожі. Місцеві працівниці помітили, що після приїзду сміттєвоза з купи вилазить кішка і на напівзігнутих лапах дає драла вздовж паркана до воріт. Причому кішечка ця вагітна і з дня на день повинна розродитися. Але один місяць змінювався іншим, а кошача вагітність не завершувалася природним шляхом, перейшовши з незрозумілих причин у хронічну форму. Місцеві дівчата захвилювалися. Підключили охоронців. Ті зловили кішку і розібралися з ситуацією. Кішка виявилася котом. Раз на тиждень цей котяра проникав на територію через невелику щілину у паркані, якраз біля м’ясних відходів, і накидався на свіженький харч. Дикий акт обжерливості завершувався завжди одним і тим же – переляком, що він зараз трісне. Назад у щілину кіт вже не пролазить, тому після приїзду сміттєвоза втікав вздовж паркана до воріт. А народ наш уже полюбив вагітну кішечку. І дав їй ім’я, природно, жіноче. І перетворення її на кота котові на користь не пішло. В очах громадськості він став шахраєм, хоча ним і не був. І був покараний, правда, не бозна-як. Йому залишили ім’я, яке дали кішечці. Для дворового поважного котяри це суворе покарання, і якби кіт це розумів, то, без сумніву, був би гостро вражений. А через кілька тижнів, після чергового приїзду недільного сміттєвоза, з купи вибіг наш кіт, а за ним раптом п’ять маленьких кошенят, всі як один «вагітні». І весь цей паровозик рвонув до воріт. Знайомство свого потомства з «хлібним місцем», а заодно і з аборигенами викликало у цих аборигенів море симпатій. Не винуватий ні в чому кіт був реабілітований і отримав ім’я Трамп. Чому Трамп? Ну, як чому, адже всі були впевнені, що це кішка, а він виявився рудим котом.

Якось

ДІД

Мій приятель живе в Запоріжжі, є у них бандитський райончик зі славною назвою Павло-Кічкас. До слова, працює він на оптовому продуктовому складі, тобто кожен день проводить в машині, розвозить товар по магазинах, кіосках і т.д. Далі зі слів приятеля.

Їздили за замовленнями, заїхали на Кічкас. Поки напарник розвантажував товар, я курив в машині, звідки і спостерігав усю картину. Кіоск, у який ми привезли товар, стояв прямо на зупинці трамвая. Поруч, метрів за 50, був напівпідвальний заклад з гордою назвою “Стопка”, в народі знаний як гендель. Ось сиджу я, курю і бачу, як до цього “ресторану” під’їжджає міліцейський бобик, звідти виходить мент, водій залишається в машині. Сержантик поправив картуз і спустився в ту саму “Стопку”. Хвилин через 5 виходить, але вже не сам, а веде якогось діда, добре підпилого. Дід не чинить опору, йде спокійно, статечно. Ось підходять вони до машини, мент відкриває “будку” і намагається запхати туди діда. На що дід йому: “Внучку, ти ж бачиш, старенький я вже… Залізь перший, подай руку”. Мент застрибує наверх, не встигає розвернутися, як дід досить жваво зачиняє за ним двері (для тих, хто не знає, зсередини вони не відкриваються), стукає кулаком по борту і гучним голосом кричить: “Поїхали”. Водій без задньої думки рушає, дідусь швиденько сідає в трамвай і звалює. Метрів через 15 бобик гальмує, з нього вискакує водій, в судомах ледве доповзає до задніх дверей, відкриває… Я думав, зараз на діда буде величезна облава. Я помилився – другого мента від сміху розпирало не менше. А діда при зустрічі особисто нагодую, напою і ще грошей дам.