Вивихи від Моха

Днями

ТЕЗКИ

Перебуваю в групі тезок за прізвищем та іменем. Вирішили ми якось зустрітися, пива випити. Підтягнулися 12 осіб. Коли були вже добряче п’яні, нарвалися на поліцію. Бачили б ви їхні отетерілі мармизи, коли вони наші документи перевіряли…

Якось

МЕНТАЛІТЕТ

Ніколи не помічали за собою звичку, обідаючи в “совкових” їдальнях, протирати столові прибори серветкою? У цьому контексті історія, що сталася ще в радянські часи. Делегацію одного великого заводу запросили для обміну досвідом за кордон. Якийсь час вони уважно вивчали досягнення буржуїв, а під кінець їх повели в крутий ресторан на банкет. Наші прийшли, сіли і всі, як один, не змовляючись, почали протирати столові прибори. Менеджер ресторану впав у ступор, пахне скандалом – гостям подали брудний посуд у ті непрості політичні часи. Офіціанти, щоб скандал залагодити, все швидко поміняли. Наші так нічого і не зрозуміли. Їм принесли нові прибори, і історія повторилася. Загалом, коли перекладач нарешті втрутився, сторони були готові ці ножі один в одного метати, бо одні хотіли спокійно поїсти, а прибори у них постійно забирали, а другі – тому що так їх заклад ще ніхто не ображав.

Колись

РИБАЛКА

Знайома розповіла. Багато років тому їхала я в поїзді «Київ – Одеса» в одному купе з моряками, які незабаром збиралися йти в рейс. Дорога далека, компанія весела – всю ніч безперервно вони мене годували своїми моряцькими байками, яких я, власне, вже й не пам’ятаю. Але одна історія вразила мене до глибини душі. Як жінку. Розповідаю від імені автора: “… Було це 18 років тому. Синові якраз 2 роки виповнилося. А я купив собі акваланг – дуже вже любив підводне полювання на ставку. Рушниця класна, ласти фірмові, маска нова. Як не спробувати? Тільки аж надто ревно до мого полювання ставилася моя дружина. Завжди пиляла мене: «Знаю я твоє полювання! Нап’єшся, рибу на Привозі купиш! Тільки й знаєш, що з друзями волочитися! А я тут одна, з дитиною мучуся – ні хвилини спочинку…» Настрій у мене був гарний, думаю, можна дружину уважити. І запропонував їй поїхати зі мною. Провести, так би мовити, культурно час з сім’єю. Звичайно, спогад про друзів, горілочку трохи наводили тугу, але й дружину з дитиною теж хотілося вивезти відпочити. Я пообіцяв, що ніякої горілки і ніяких друзів у цей день не буде, і ми поїхали на заповітне місце, де чекав мене сом із судаком. Я був у цьому відчайдушно впевнений. Ми розбили табір, дружина з дитиною розташувалися на травичці. Бутерброди, вогнище, сонце, природа… Ніщо не затьмарювало сімейний відпочинок. Одягнувши спорядження, я сказав їм, що пішов на полювання. При цьому я чесно збирався стріляти рибу, тому повідомив, що повітря в акваланзі на 40 хвилин і чекати мене особливо довго не доведеться. Пірнув, пливу, оглядаю дно, шукаю жертву. Раптом чіпляюся трубкою за щось. Дивлюся – човен наді мною. Вирішив виринути, глянути, хто там, запитати, як тут з рибою. Ну, і виринув. У човні виявився однокурсник, з яким ми не бачилися років п’ять! Радість зустрічі – сльози на очах! А у нього на борту і лютий самогон власного приготування, і закусочка … Години через чотири я згадав, що у мене сім’я на іншому кінці ставка. А тепер уявіть картину. Стоїть моя дружина по коліна у воді з сином на руках і оплакує мою душу. Тут виходжу я, втративши з п’яних очей рушницю, зі словами: «Дорога, не повіриш! Друга зустрів!» На істеричний крик «Де??» я махнув рукою в бік водойми і сказав: «Там!» І вирубався прямо у неї під ногами. Більше на подібні заходи вона зі мною жодного разу не просилася і навіть ніколи не влаштовувала скандали, якщо я приїжджав нетверезим, тому що розуміла – марно”.