Вивихи від Моха

Днями

ЛЮСТРА

Бухгалтерка, симпатична жінка середнього віку, купила додому люстру і попросила Сергія, електрика, допомогти її вчепити, хоча у неї є чоловік. Ну, Сергій не відмовився, все-таки бухгалтер, може, до зарплати щось підкине. Словом, після роботи вони пішли до неї. На наступний день він розповідає: «Прийшли до неї додому, вечір, вдома нікого, я відключив електрику, взяв люстру, встав на табурет, вішаю, господиня кудись відійшла, напівтемрява. Тут у дверях з’являється здоровенний мужик (напевно, чоловік), мовчки заходить до кімнати, дивиться на мене, я на нього, підходить до шафи… і витягує звідти рушницю. Я тут почав щось бурмотіти, стоячи на табуретці, мовляв, що я з роботи…, попросили люстру повішати…, що я електрик… Він посміхнувся і каже: «Та не бійся ти, я на полювання збираюся». Взяв рушницю і вийшов». Люстру Сергій повісив, але від викликів додому, зроблених жінками, довго потім відмовлявся.

Якось

ТОРТ

Знайома розповіла. Далі з її слів.

Студентками вирішили ми з дівчатками влаштувати вечірку. Розподілили, хто що готує. Мені, недосвідченій в кулінарії, доручили, як сказали дівчата, найпростіше: зварити згущене молоко для торта. Адже тоді не те, що готове варене – просто згущене молоко важко було знайти. Ще б я тільки знала, як його варити. Одна дівчинка з нашої групи з дитинства захоплювалася випічкою, вона мені дала інструкцію: «Технологія проста: постав на плитку, закипить – скрути газ, і більше від тебе нічого не потрібно, три години можеш до плитки не підходити». Я все зробила точно за технологією. Поставила згущене молоко на плитку. Кіт Тіма уважно стежив за моїми рухами: чи не перепаде йому чогось смачненького! Незабаром чую – згущене молоко шипить. Мабуть, закипіло. Я скрутила на маленький вогонь і пішла займатися своїми справами. Тіма ліг біля плитки сторожувати. А я і думати забула про це згущене молоко, як раптом чую – на кухні щось як бабахне! Я бігом туди. Назустріч мені вилетів шиплячий дикобраз, вдарився об мої ноги, заскочив на шафу і, плюючись, забився там за коробки. Забігаю – матінко рідна! Вся кухня в липких бризках, по стіні тече, на плиті люто шкварчить покручена банка. Подзвонила я нашій досвідченій кондитерці: «Не працює твоя технологія! Я все за інструкцією зробила, а вийшов вулкан!» Вона вислухала мій звіт і каже: «Чекай, а ти що, банку прямо на плитку поставила? Треба ж було її в каструлю з водою покласти!» Ну, хто міг знати! Гаразд, нічого страшного не сталося. Досвід я отримала, кухню і кота відмила. А згущене молоко з банки не все витекло: на стінках такі смачні кірочки утворилися, і ми з Тімою їх з задоволенням з’їли. Торти пекти я так і не навчилася. Але це мені в житті анітрохи не завадило.

Колись

ШПРОТИ

Зима 1995-го була сніжною. В кінці лютого друзі запросили мене на полювання. На Чорногору на вовків. У п’ятницю після обіду приїхали ми в лісовий мисливський будиночок з лазнею. Попарилися, випили грамів по 150 після баньки, і друзі почали збиратися по домівках (так як всі були місцеві). «А ти поспи, відпочинь, ми приїдемо годині в третій, і на полювання». – «Гаразд». Прокидаюся – у віконці світає. Глянув на годинник – 9-та ранку, а нікого немає. У хатинці прохолодно, у печі дрова вигоріли, в трубі вітер виє. Виходжу за двері – матінко моя! – буран. Лазня за 10 метрів – її не видно. Що робити? Повернувся в хатину, затопив грубку – добре, що дров у сінях багато лежало. Зробив ревізію продуктів. Два шматочки сала на тарілці завітрились. Хліба немає. Але! У шафі 40 банок ризьких шпротів, 40 упаковок печива «Ювілейне» та 20 літрів спирту. Вода в сінях – 200 літрів. З голоду не помру. Не вмер. Три дні топив піч, їв шпроти з печивом і запивав спиртом. Буран скінчився тільки вранці в понеділок. Дорогу бульдозером до мене пробили по обіді (до найближчого села 20 км). Друзі везли мене і плакали від сміху. На полювання потрапили тільки через тиждень. А шпроти я не їм досі.