Осінь цього року подарувала мені нагоду вступити на навчання до Польщі. Навчаюсь у Жешуві – місті поруч з українсько-польським кордоном. Студіюю потроху журналістику й маркетинг, але головне – приглядаюся до тутешнього життя, до цього міста, до людей. Це так недалеко від рідного Івано-Франківська і так насправді далеко.

З перших прогулянок Жешувом я намагався збагнути, що саме відрізняє це місто від Франківська і що у них подібне. Ну, звісно, ідеальні дороги. Може, не такі вже й ідеальні і десь є кращі, але порівняно з нашими – таки так. Ну, велодоріжки повсюдно – широкі, зручні, зі спеціальними світлофорами для велосипедистів на перехрестях з дорогами. Звісно, всюди чистенько. Середмістя нагадує наше: є фортеця, аналог нашого Бастіону, площа Ринок з цікавою ратушею, пішохідна вулиця – місцева «стометрівка», але вимощена старовинною бруківкою. І люди подібні, і відпочивають, як у нас, є також свої відповідники нашої гопоти. Правда, поліція працює справно: сам бачив, як штрафували хлопців, які пили пиво на лавках на вулиці. Ну, але ж пили…

Але є серйозніші відмінності. Ви не зможете не помітити напис «Жешув – місто інновацій». Він надто часто тут трапляється, в різних місцях. І з часом переконуєшся, що це гасло місту таки пасує.

Тут, скажімо, маса студентів – і потужні міжнародні компанії полюють на їхні ідеї. Будь-який студент може отримати до 200 тисяч євро на втілення свого інноваційного проекту – лиш твори й пропонуй. Цього року два студенти з мого університету отримали величезні кошти на створення власної ІТ-компанії. До речі, всі програмісти навчаються безкоштовно та ще й отримують стипендію, аби не витрачати час на підробітки. Та тут усе зав’язане й рухається довкола того гасла про інновації.

Я спробував пригадати хоча б якийсь відповідник цьому гаслу для Франківська, але не зміг. Єдине, що згадалося: на одній із зустрічей, де розмова йшла про брендинг рідного міста, пролунав варіант «Ворота в Карпати», «Дорогою до Буковеля» чи щось подібне. Біда з цим. Якщо мешканці самі так думають, то і від влади нічого сподіватися. Поки уявляємо собі місто як прохідний двір, кіоск на дорозі в Карпати, таким воно й буде. А мали б бачити щось більш змістовне, амбіційне, спрямоване в майбутнє. Все у місті – громадські ініціативи, бізнес, програми міськради, проекти виконкому – мали б виростати з тої ідеї. І вона ніяк не може зводитися до «підворітні Карпат». 

Микола ГАВРИЛЯК, засновник “Типового Франківська“