Якщо трохи дослідити пострадянську статистику, несподівано з’ясовується очевидний парадокс: чим більше у людини шансів стати жертвою, тим впертіше вона виступає проти засобів самозахисту.

За даними Всеросійського центру вивчення громадської думки («ВЦИОМ»), жінки вдвічі частіше за чоловіків виступають проти легалізації зброї. Пенсіонери вдвічі частіше за молодь підтримують цю заборону. Тобто найпослідовніша категорія громадян, що виступають проти засобів самозахисту, виходить – пенсіонерки. Літні жінки, яких будь-хто здатен образити просто голіруч.

Очевидне пояснення цього парадоксу – пенсіонерки є найслабшою і найполохливішою частиною населення, тому не допускають навіть думки про спротив. Логічно, що зброя їм не потрібна, вони нею ні за яких обставин не ризикнуть скористатися.

Людей із психологією пенсіонерок у пострадянському суспільстві – більшість. Згідно з тими же опитуваннями, якщо оборонятися таки доведеться, лише 11% людей воліють скористатися спецзасобами, а 51% хотіли б обійтися підручними засобами, тобто, іншими словами, вони сильніше бояться зброї, ніж нападників, і більше переживають, щоб дужче не роздратувати злочинця, аніж надійно його нейтралізувати. І, незважаючи на все вищезгадане, лише 6% людей відзначають, що у разі зіткнення з криміналом не збираються чинити жодного спротиву. Тобто ці 6% людей чесно розписуються у власній безпорадності.

Я пам’ятаю, як у темні 90-ті, коли я гостював влітку у бабусі, вона якось мене здивувала, принісши звідкілясь ствол від мисливської рушниці та попросивши мене, малого, зробити їй самопал. Воно, може, трохи й смішно з наївності бабці, та згадаю – по селу ходила наркоманська пошесть. На подвір’я, в комори до самотніх старих вночі залазила місцева потолоч, виносила все, що хотіла, і спокійно йшла. Телефонного зв’язку не було, міліції, по суті, також – один «уполномочєний» на селище. Під час грабунку місцеві бабусі тихенько сиділи по своїх хатах, крадькома визирали у вікно і сподівались, що грабіжники про них не згадають. Захист бабусь – у їх абсолютній нешкідливості і безпорадності. Таких завзятих, як покійна моя баба Наталя, – одиниці. Решта ж навіть теоретично не може уявити зброю у себе в руках, не те що нею скористатися.

Факт – долю зброї у суспільстві вирішують пенсіонери та люди з їхнім світоглядом. 69% пенсіонерів проти легалізації (а їх, на секундочку, загалом 13 з половиною мільйонів, і це дуже дисциплінована громадянська верства). 65% працівників бюджетної сфери проти легалізації, 61% домогосподарок також.

Якщо пенсіонери (та наближені до них категорії громадян) не уявляють зброї у власних руках, то в чиїх, на їх думку, вона має опинитися? Правильно – в руках тих наркоманів, що крадуть чужих курей та алюмінієві тазики.

…До речі, відпиляний ствол для самопала, який, зрештою, бабця мені подарувала гратися, колись належав її сусідові через вулицю. Дядько зі своєї двостволки зробив обріз, зрозумівши, що в 90-ті захист своєї оселі актуальніший за полювання. І що цікаво – в досить помітному радіусі від його будинку не траплялося нічних візитів наркоманів (слава Богу, в цей радіус впевнено вписувався і дім моєї бабці).

Пенсіонери (і люди зі світоглядом пенсіонерів) чомусь при слові «зброя» уявляють натовпи озброєних люмпенів і не припускають, що легальна зброя, в першу чергу, опиниться в руках таких от, як той дядько, цілком адекватних сусідів. Але є люди і з іншою світоглядною моделлю. Легалізацію підтримують 58% підприємців. Серед забезпечених громадян втричі більше охочих придбати зброю, ніж серед критично бідних. Більшість прихильників легалізації мають вищу освіту.

Є таке прислів’я: ти можеш не вірити в Бога та виступати за заборону зброї. Але коли в твій будинок будуть ломитися грабіжники, ти зателефонуєш сусіду, який має зброю. Та будеш молитися, аби він встиг до тебе.

Вважаю, що адекватний озброєний сусід необхідний кожному господарству. Зрештою, за певних обставин лише на сусідів і можна розраховувати.

 Дмитро РІЗНИЧЕНКО, Українська стрілецька асоціація