Жити по-новому – грати за правилами

Я люблю правила. Не через те, що сама безнадійно правильна, а тому, що з ними простіше, вони організовують і впорядковують наше життя.

Однак для того, щоб жити за правилами, їх, як мінімум, треба знати і, як максимум, виконувати. Тому коли в моєї колеги виникло питання оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, по-простому, закордонного паспорта, я уважно проштудіювала правила. Правила, які схвалені державою та встановлюють умови і порядок отримання цього документа. Мою допитливість підсилив інший колега, стверджуючи і наводячи приклади того, що в цій сфері кояться цікаві речі.

Як на мене, «паспортні» правила ясні, як осяяна сонцем дзеркальна гладінь моря на березі Хорватії, куди цього літа вже не потрапить моя колега. Не потрапить – через ці ж самі правила. Точніше, через їх недотримання чиновниками, а натомість – нав’язування служниками народу власних вимог, які не зовсім вдало і зовсім не за законом, але цілковито успішно замасковані під обов’язкові правила. Успішно, тому що більшість людей цим вимогам підкоряється. 

Насправді, не потрібне вникання в тонкощі юриспруденції, бо механізм одержання закордонного паспорта дуже простий. Є Закон України, є підзаконні акти, є вичерпний перелік документів, які слід надати. Навіть перевіряти своє минуле на предмет криміналу нема потреби, як на цьому наполягали ще нещодавно, – це роблять відповідні структури, надаючи інформацію про відсутність / наявність судимості. Далі ще легше: трішки терпіння (законодавець оцінив межу очікування цього серйозного документа в 30 днів) і ось вона, бажана свобода пересування за межі нашої держави.

Зарядившись оптимізмом від простоти правил і підсиливши наші тендітні жіночі плечі ще двома борцями за справедливість, ми вирушили за правом на виїзд за кордон.

Питання, яким загадковим чином формується черга в органі ДМС, вибудовує сюжет іншої історії. Наш дух, що тіло рве до бою, привів нас до необхідного кабінету без особливих затримок. Там ми надали пакет документів (згідно з ретельно вивченими правилами). Втім, класик не помилявся, коли стверджував, що суворість законів нівелюється необов’язковістю їхнього виконання. Як нам повідомили, крім наших законно сплачених 170 грн. державного мита, потрібно додатково віддати ще 207,15 грн. Що це – невідання про правила, незнання правил, порушення правил? 

Як вдалося з’ясувати в ході листувань з місцевими та київськими чиновниками, існує постанова Кабінету міністрів України, в якій йдеться про можливість придбання певних адміністративних послуг за ціною, власне, 207,15 грн. Проте є маленький нюанс: особа повинна виявити бажання заплатити за ці послуги шляхом подання відповідної письмової заяви. Нема заяви – нема бажання. В нас його точно не виникало. А саме 170 грн. – вичерпна плата за виготовлення і видачу закордонного паспорта. Що характерно, ще 03.12.2013 року цю позицію в своєму рішенні проголосив найвищий в судовій ієрархії Верховний суд України. І простежуються поодинокі випадки дотримання правил, коли закордонний паспорт виготовлявся за 170 грн. Хоча в наших реаліях це, радше, виняток, ніж закономірність. Наразі, перебуваючи на шляху відновлення порушеного права в різного роду бюрократичних лабіринтах, очікуємо, що теж потрапимо до когорти винятків. А хотілося б жити по-новому – по-правильному, не вигризаючи свої права і не оскаржуючи невиконання чи порушення правил тими, хто беззастережно має діяти за правилами, а не всупереч їм.

Ми не перші, хто піднімає цю наболілу проблему (і дуже сподіваюсь, що не останні). Це питання не грошей, це питання поваги до громадян України, до правил, санкціонованих державою Україна. Розумію, що вибратися з матриці не вдасться, але переписати частину коду під «закон» для себе – цілком реально. Чим більше правильних втручань у систему, тим більша ймовірність навести порядок. Саме цими словами хочеться апелювати до жіночки, яка вигукувала до нас в приміщенні місцевої ДМС, що в цій країні порядку ніколи не буде (у відповідь на наші просвітницькі спроби роз’яснити ситуацію з закордонними паспортами). Порядок є там, де його наводять.