Івано-Франківська міська організація партії «УДАР Віталія Кличка» 20 червня переобрала керівництво. Очолив міську організацію один з засновників партії в Івано-Франківську  Андрій Корнієнко. Також на конференції обрали  раду та ревізійну комісію партії.

У розмові з «Галицьким кореспондентом» Андрій Корнієнко зазначає, що особисті амбіції повинні відходити на другий план, коли вирішуються справи державної ваги.

– Пане Андрію, скільки часу ви в партії? І чи планували, коли вступали в організацію, її очолити?

Міська організація партії «УДАР» створилася в 2010 році. Я був одним із приблизно 15-20 активістів, які на той момент були об’єднані однією ідеєю. З того часу працюю в партії. До тепер був заступником голови партії. Щодо головування, скажу, що в мене не було жодних амбіцій зайняти певну посаду. Адже в нашій структурі є достатня кількість людей, які мають відповідний управлінський досвід та можуть очолити організацію. А в мене були і залишаються амбіції мати можливість проявити себе, свої знання та навички для покращення життя мешканців рідного міста і для провадження ідей, декларованих партією “УДАР”.

– Чому ж тоді Корнієнко?

Тому що Корнієнко отримав повну підтримку більшості членів міської організації.

– Добре, тоді розкажіть, хто такий Андрій Корнієнко?

Андрій Корнієнко народився у 1976 році в Івано-Франківську. Тут вчився в школі та університеті, тут народилися мої діти, і маю надію, що тут будуть жити мої внуки. У 1999 році закінчив Івано-Франківський державний технічний університет нафти і газу за спеціальністю «економіка» і пішов працювати у галузь нафтогазової промисловості. Спочатку це було ПП «Надрагеофізика», де я був на посаді фінансового директора. А з 2004 року до цього часу я працюю заступником голови правління – фінансовим директором у ПАТ «Карпатське управління геофізичних робіт», де здійснюю управління фінансово-економічною службою. Крім цього, у 2009 році я здобув другу вищу юридичну освіту, отримав ступінь магістра права, а пізніше успішно склав іспити та отримав право займатися адвокатською діяльністю.

До речі, в 2011 році я виступив організатором, створив і до цього часу є головою правління Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку по вул. Пилипа Орлика, 8, у якому проживаю.

– Чи були ви дотепер ще у якихось партіях?

Ні, партія «УДАР» – це мій перший політичний досвід. До цього часу я не брав участі у жодній політичній чи громадській діяльності і не думав, що колись буду брати. Проте зараз переконаний, що є два шляхи прояву своєї громадянської позиції. Перший – сидіти і в компанії друзів критикувати все навколо та кричати, що все погано, а другий – йти і робити. Я обрав другий шлях, буду намагатися щось зробити у місті, в якому проживаю. Моє життєве кредо: “Роби, як треба, а буде, як буде!”

– Чому саме “УДАР”?

“УДАР” є тією партією, яка на момент мого вступу в неї повністю збігалася з моїми особистими поглядами. Девіз, яким ми були об’єднані, – «УДАР – Партія порядних людей» – був основним критерієм, який спонукав мене приєднатися до діяльності і розвивати її в Івано-Франківську, оскільки я дійсно опинився в колективі абсолютно порядних, самодостатніх, адекватних людей, більшість з яких продовжує працювати в лавах міського та обласного осередків партії.

– Чи не впливає часом негативно політична діяльність на вашу сім’ю?

Зі своєю дружиною Оленою я познайомився під час навчання в університеті, а в 1999 році ми одружилися. Маємо двох дітей: 2 роки молодшому синові, а 13 років – старшому. На щастя, моя сім’я повністю підтримує мене у тому, що я роблю. Хоча я розумію, що громадська діяльність забирає досить багато часу і енергії. Однак надіюсь, що підтримка, яку маю від рідних, буде і надалі. Бо все-таки поки що вдається викроювати час і для них.

– Ви були активним учасником Майдану, вас навіть поранили там…

Дійсно, це було так. Майдан для учасників нашої політичної партії почався значно раніше. Бо ще у 2013 році проводилися акції «Україно, вставай!» у Києві та регіонах, де були залучені активісти та прихильники політичних партій, в тому числі і нашого осередку. А після зриву підписання Угоди про асоціацію з Європейським союзом в листопаді 2013 року і до самого поранення я практично постійно перебував у Києві. Участь у Майдані сприймаю виключно як особисте рішення кожної людини. Тому, коли сьогодні активісти міряються та ледь не б’ються, доводячи, хто більше разів їздив на Майдан чи хто більше крикнув «Банду геть!», то я цього абсолютно не розумію. На мій погляд, це не зовсім те, чим потрібно хвалитися. Просто люди робили свою справу. Тому моя присутність на Майдані та робота, проведена там, були простим моїм бажанням змінити наявну диктаторську систему в державі.

– За яких обставин вас поранили?

Це було в неділю, 19 січня, на Водохреща. Коли почалися перші заворушення на вулиці Грушевського біля стадіону Лобановського. Я один із перших, а можливо, і перший отримав поранення від вибуху гранати, яка була кинута з боку правоохоронних органів. Граната вибухнула у мене під ногами. Далі я лікувався в нашій обласній лікарні, оскільки відмовився від госпіталізації у Києві, поїхавши додому. За цей час мені зробили декілька операцій, от ще й на минулому тижні мені витягували осколки. І гадаю, що це ще не кінець.

– Проти вас було відкрито тоді кримінальне провадження, чи не так?

Так, у понеділок я приїхав до обласної лікарні. А вже у вівторок мене допитували як підозрюваного представники міліції. За кримінальним провадженням, порушеним за ст. 294 ККУ як учасника масових заворушень. Це відбувалося якраз в той напружений момент, коли з лікарень викрадали людей, на вулицях затримували і т.д. До речі, зараз мене і далі допитують. Загалом, я проходжу як свідок у трьох різних провадженнях, але вже в якості потерпілого. Адже Генеральна прокуратура порушила провадження відносно перевищення повноважень працівниками міліції, там я виступаю як потерпілий від дій правоохоронних органів.

– Тобто все перевернули навпаки?

Не навпаки, я вважаю, що якраз зараз розслідування проходить у правильному руслі. Бо на той момент працівники міліції дійсно перевищували свої повноваження, застосовували до людей силу, яка заборонена законодавством.

– Після того ви працювали в штабі Порошенка. Як ви оцінили те, що Кличко не пішов у Президенти?

Я був делегований на з’їзд партії “УДАР”, на якому Віталій Клично прийняв рішення відмовитися від висування своєї кандидатури. Вважаю, що це було правильне рішення, хоч яким би воно не було важким. Я особисто тоді спілкувався з Віталієм Володимировичем і знаю, що для нього як для лідера, чемпіона, сильної людини це рішення було дуже непростим. Але він його зробив. Що ще раз підтвердило: особисті амбіції повинні відходити на другий план, коли вирішуються справи державної ваги. Маю сподівання, що його послідовники, члени “УДАРу”, точно так само будуть дотримуватися позиції при прийнятті власних рішень. Особисті амбіції завжди повинні бути нижчі, ніж пріоритети держави.

– То які наступні кроки партії?

На сьогоднішній день партія “УДАР” продовжує дотримуватися тих пріоритетів, які були визначені. Одним з головних пунктів є перезавантаження влади, про яке всі говорять. Ми відстоюємо цю позицію як у парламенті, так і на місцях. Перевибори до Верховної Ради і вибори до місцевих рад мають відбутися. Надіємося, що президент та депутати прислухаються і перевибори будуть призначені, причому в найкоротший термін. До влади в Україні повинні прийти нові люди, які розуміють цінності Майдану і будуть втілювати їх не тільки у Верховній Раді, а й на місцях.

Стосовно того, що Україна має бути Європою, то вважаю, це навіть не треба обговорювати. Україна є європейською державою, і партія “УДАР” вважається однією із перших, яка добивалися цих пріоритетів для України. Зараз питання не стоїть чисто у географічному розташуванні, бо Україна й так розміщена в Європі. Європейська держава – це прищеплювання європейських цінностей до українського суспільства, верховенство права, подолання корупції, зміна і побудова системи, де громадянин є першочерговою цінністю для держави. Думаю, українці і так гордяться тим, що вони є українцями. Бо війна, яка відбувається, тільки об’єднала нас і підняла наш патріотичний дух. Крім цього, я як економіст і фінансист змушений нагадати, що без побудови нормально діючої економіки нам буде дуже важко. Тому асоціація України з Європою є завданням, яке зобов’язаний виконувати новообраний парламент. І прискорення приєднання України до Європейського союзу має відбутися на умовах повноправного члена ЄС.

– На що роблять акцент депутати міської ради від “УДАРу”?

Фракція “УДАР” у міській раді налічує чотири депутати. Вона виконує завдання, які поставлені перед нею партією. Крім того, міська організація “УДАРу” є однією з найбільших в області. Надалі плануємо працювати в тому напрямку, щоб депутати не жили окремо від активістів чи членів партії. Депутати повинні разом з членами партії коригувати рішення перед тим, як вони йдуть на голосування. Бо кандидатів у депутати необхідно вчити бути депутатами, щоби не було ситуації, коли люди, які не розуміються, не мають досвіду, потрапляють у міську раду чи виконавчий комітет.

– Чи буде партія “УДАР” висувати Андрія Корнієнка в мери?

Думаю, партія однозначно буде висувати претендента на виборах міського голови. Але чи це буде Корнієнко, чи хтось інший, повинна визначатися ціла структура. Ми є демократичною партією, тому приймати рішення має колектив.

– А якщо запропонують, ви погодитесь?

Це питання не на часі.

– Але ж, напевне, є речі, які ви б хотіли змінити, поліпшити в місті?

Я, як і більшість членів міської партії “УДАР”, горджуся і тішуся тим, що живу в Івано-Франківську. Для мене це рідне місто, тут я почуваю себе комфортно. Але є дуже багато моментів, які псують загальну картину і які необхідно усунути. Для себе я бачу стратегію розвитку, направлену на те, що Івано-Франківськ – це прекрасне місце для іноземних інвестицій. Потрібно відкинути думку про те, що іноземний інвестор – це щось погане. Бо він землю не вивезе і побудований завод не забере. А в Івано-Франківську є достатня кількість промислових зон, які на сьогоднішній день простоюють. Саме залучення інвестицій іноземних компаній, які почнуть будувати свої цехи, заводи, виробництва, дасть можливість створити нові робочі місця, дасть можливість молоді працювати, повернутися з-за кордону тим, хто не має змоги працювати у Франківську.

– Невже так багато охочих зайти з іноземними інвестиціями?

 

Наведу приклад для порівняння. Я був організатором міжнародної конференції в м. Жешуві (Польща), де уже 12 років мером міста є Тадеуш Ференц. За цей період він збільшив бюджет міста більше, ніж у п’ять разів. Усе це виключно за рахунок залучених інвестицій. Тепер це місто прекрасне, розвивається, розширюється. Тому я вважаю, що Івано-Франківськ абсолютно не має ніяких застережень і перешкод, щоб іти таким самим шляхом. Для цього потрібно елементарно спростити дозвільні процедури, доступ інвестора до ресурсів, землі, людей. Інвестору, щоб працювати, потрібні прості речі: гарантія і стабільність. Стабільність в Івано-Франківську, думаю, ми забезпечити можемо. Для цього треба знищити систему корупції і хабарництва. З цими пріоритетами і буде йти “УДАР” на наступні вибори.