Купальська казка

  • Від самобутніх свят давно залишились тільки вихідні, концертні програми, затяжні гуляння-пиятики або сумнівні врочистості, які назавжди втратили зв’язок зі своїми першопричинами. Так, про свято Івана Купала у Франківську легко й не згадати. Окрім кількох заанонсованих молодіжних програм на Набережній, у Хриплині та Угорниках, організованих міськвиконкомом, ніщо у місті не свідчить, що настала ніч покровителя дикої фауни та плодючості. Мало хто з городян взагалі знає, хто такий Купайло і чому цього дня варто чекати цілий рік.

     

    Про коріння одного з найважливіших свят для наших предків нині знають хіба етнографи. З приходом християнства свято Купайла поєдналося зі святом Івана Хрестителя і стало святом Івана Купайла. Проте впродовж довгого часу церква тлумачила цей звичай як поганську вакханалію, пов’язану з масовими сексуальними оргіями. Вважалося, що у ніч з 21 на 22 червня (з 6 на 7 липня за новим стилем) на землю сходить всіляка нечисть, а природа набуває магічної сили, особливо дві світові протилежності – вогонь та вода, жіноча та чоловіча сутності. За іншою версією, в Купальську ніч поєднуються три стихії – Земля, Вогонь та Вода. Це день літнього сонцевороту (сонцестояння), що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. Вважається, що саме цієї ночі ім’я святу дав Купайло – язичницький бог родючості, земних плодів, радості, злагоди та любові.

    Прадавні святкування Івана Купала відходять навіть у селах. Звичаї і забави видозмінюються, спотворюються, втрачаючи автентику, – старі хранителі традицій помирають, а молодь святкує цей день, особливо не замислюючись над значенням тих чи інших обрядів. На Франківщині рідко де пощастить натрапити на традиційне святкування Купала. А журналісту «ГК» таки пощастило: пізнати живу традицію ми вирушили до селища Перегінськ Рожнятівського району на запрошення старожилів Луїзи Мудрої та Оксани Чепелюк.

    В Перегінську вже давно нікого не дивує щорічний купальський дощ 7 липня. Сімдесятичотирирічна пані Луїза розповідає, що підготовка до свята починається за два тижні. Молоді хлопці готують вежу (так там називають ватру). Збирають старі шини, зрубують височезні смереки. Коли не вдається зібрати достатню кількість старих шин, хлопці крадуть нові, знімаючи з автомобілів. «Насилюють» шини на обтесані смерекові стовбури, обкладають довкола ріщем (хмизом) – будують вежу, яку підпалюють рівно опівночі на Івана Купала. У Перегінську вежі встановлюють на двох берегах Лімниці, кажуть, тут вони найліпші – найвищі та найвидніші з усіх довколишніх сіл. Після опівночі береги річки освітлюють сім веж. Одне таке вогнище може горіти дві-три години. «Раніше ми робили ватру з дров, в деяких селах – зі снопів соломи, тоді усі присутні стрибали через вогонь – згадує пані Луїза. – Вважалось, що купальський вогонь очищує від усього нечистого. З часом цей звичай втратився. Тепер через кільканадцятиметрові вежі, ясно, вже ніхто не стрибає».

    В найкоротшу ніч у році опівночі люди з невиліковними шкірними хворобами йдуть купатись у ріці – вода в цю ніч вважається цілющою. Проте цього омивання ніхто не повинен бачити, інакше – не поможе. Тому здоровим людям можна купатися лише до настання півночі, бо опісля є небезпека зловити у воді якусь хворобу. Не можна навіть торкатися до купальської води. На Івана можна лікуватись і ряскою, назбиравши і протерши нею тіло.

    Один з найбільш самобутніх купальських звичаїв – пускання по воді вінків з диких квітів. Вибір квітів достоту велетенський – на Купайла природа буяє, саме тепер найбільше цвітіння, зелені і пахощів.

  • Від веж молодь вертається на світанку. Дівчата, як на Андрія, ворожать на хлопців: пишуть різні чоловічі імена на тоненьких смужках паперу і кладуть під подушку. Ім’я, яке витягне з-під подушки дівчина, є іменем її судженого. «Раніше був ще такий звичай, – пригадує Оксана Чепелюк. – Хлопців перевдягали в народний стрій, дівчатам зав’язували очі. Дівчина мала навпомацки впізнати свого хлопця, а це було важко, оскільки хлопець ухилявся від дотиків. Як впізнає – буде з ним».

    На Івана також роблять всілякі збитки: крадуть в односельчан фіртки, ворота, бутафорні фігурки, квіти з подвір’я, відра з криниць (і топлять їх або виносять на чуже подвір’я), сіно-оберіг коло хати, кидають у віходок дріжджі.

    Ще один звичай – вмиватися росою зранку на Івана. Вважається, що вона молодить шкіру. Деякі жінки не тільки вмивають лице, а й лягають на траву всім тілом, аби омолодити й оздоровити його.

    Молоді перегінці Василь та Ігор зробили найвищу на всі довколишні села вежу. Однак над питанням, для чого на це свято палити таку екзотичну ватру, вони не замислюються. «Це звичай, який передали нам наші прадіди. Ми звикли, що так має бути щороку», – відказують юнаки.

    Тетяна ЄРУШЕВИЧ

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!