Ще один стереотип до вашого світогляду

Впродовж останніх шести місяців у дискусіях з росіянами мені постійно доводилося порівнювати нинішні події на Донбасі і конфлікт у Чечні в кінці минулого століття. Чому ті, хто зараз підтримує сепаратизм на Донбасі, не підтримують незалежність Чечні? Чому бійців незалежної Ічкерії вони називають терористами, а солдатів ДНР і ЛНР – ополченцями? Що стало більшою катастрофою для мирного населення: контртерористична операція Москви чи антитерористична операція Києва? Чому російські погроми в Грозному – це привід для введення військ, а побиття та викрадення українських активістів – це боротьба національної меншини за свої права? Зараз явно вимальовується ще одна паралель. Ми, донеччани і луганчани, тепер будемо сприйматися іншими жителями України так само, як чеченці слов’янським населенням Росії.

Після завершення АТО відновлення зруйнованої інфраструктури Донецької і Луганської областей потребуватиме чималих бюджетних коштів. Так, державні гроші потечуть на Схід ще й для розвитку відсталого регіону та поліпшення його іміджу й інвестиційної привабливості. Зрозуміло, що іншим областям доведеться затягнути пояси. Ви вже уявили собі в 16-му році на Майдані мітинг під гаслами “Досить годувати Донбас!”?

Але поділ спільного пирога – це ще півбіди. Головною проблемою стане огидний побутовий шовінізм, який вже зараз міцно засів у головах величезної кількості людей. При слові “чеченець” російський москвич навряд чи уявляє собі народ з автентичною культурою, знамениту кавказьку гостинність чи строгі традиції поваги до літніх людей і жінок. Швидше за все, перед його очима виникають молодчики, що танцюють лезгинку і стріляють з травматичної зброї в центрі міста, фотографії членів етнічних ОЗГ в кримінальних зведеннях і зняті в армійських казармах відеоролики знущань смаглявих бородатих “дідів” над новобранцями слов’янської зовнішності. Намагатися довести, що немає поганих націй, а є погані люди, пояснити, що серед росіян нахабного бидла не менше, – марно. Негативний образ вже вкоренився у свідомості, і щоб викорчувати його звідти, доведеться витратити багато часу і зусиль.

Готуйтеся тепер до того, що у нас будуть свої “чеченці” – категорія людей, які апріорі невиховані, хамуваті та не відзначаються високим інтелектуальним рівнем. Зі стереотипних анекдотів про донецьких періоду 2004 року ці забобони поступово переростають в почуття ненависті і відвертого презирства. Тепер прописка в одному з донбаських населених пунктів стає клеймом для мене і моїх земляків. І якщо раптом хтось із нас має вищу освіту, не кидає недопалки під ноги та надає перевагу одягу, відмінному від спортивного костюма, то сказану позаочі фразу “Та він нормальний хлопець, хоч і донецький” можна взагалі сприймати як комплімент.

Ми ніколи не помічаємо хорошого, проте завжди готові зосередити всю свою увагу на зухвало огидному. Якщо переселенець з Горлівки переведе бабусю через дорогу або поступиться місцем у метро вагітній жінці, то ви, напевно, ніколи не дізнаєтеся, що він народився і виріс на Донбасі. Зате історії про нахабних жлобів, які живуть на гроші волонтерів і не хочуть працювати, інтерв’ю з божевільними “ватними” жінками і знімки школярів, що показують середній палець меморіалу Небесній сотні, набирають тисячі репостів у соцмережах. Запис огидного видовища під назвою “парад полонених” взагалі побив всі рекорди за пропозиціями зрівняти Донбас із землею або залити напалмом. Чи згадаймо історію про нібито зірваний прапор у Ворзелі, що після перевірки виявилася фейком. Донбас для решти країни зараз – це вчорашній гопник, який взяв у руки автомат, дівчинка з Тореза з трофейною голландською тушшю і навіжена стара, що кричить на мітингах щось про фашизм та Сталіна. Але це тільки якщо ви самі так вирішите.

За останніх вісім місяців, проведених у столиці, особисто мені доводилося зустрічати хамуватих жлобів з Рівного, Житомира та Кам’янця-Подільського, і – навіть дивно – жодного – з Донбасу. Я легко згадаю пару не найприємніших історій від своїх недонецьких друзів про “понаїхавше бидло з Донбасу”. Не стану виправдовувати своїх земляків, але заради справедливості легко назву і пару десятків донеччан, які допомагають біженцям та армії або воюють у складі добровольчих батальйонів. Я не прошу у вас особливого чи поблажливого ставлення до переселенців – кожен нахабний виродок повинен бути покараним. Я закликаю вас вмикати мозок, фільтрувати інформацію і не йти на повідку у стереотипів. Інакше ви ризикуєте виховати в собі ті самі риси, за які ви так не любите “донецьких”.

 

 

м. Донецьк