Виникнення ялинкових прикрас можна пов’язати як з язичницькою, так і з християнською традиціями. Ще у найдавніші часи германські племена, вшановуючи дух лісу, прикрашали ялинки різноманітними дарами. Згодом звичай оздоблювати ялинку чи інше хвойне деревце перейшов на Різдвяні свята. Існує припущення, що вперше різдвяну ялинку прикрасив очільник руху Реформації Мартін Лютер напередодні Різдва 1500 року. Як символ Вифлеємської зірки, він запалив на ялинці свічки.

Згідно з іншою версією, ялинка була атрибутом цехового свята німецьких ремісників. Деревце прикрашали фруктами та солодощами і підвішували до стелі верхівкою вниз. Згодом ялинку почали ставити вертикально у діжку із землею.

У першій половині ХVІІ століття звичай прикрашати ялинку на Різдво набув популярності. На ялинках розвішували фігурний цукор, гірлянди з родзинок, оплатки, які потім замінили на печиво – все можна було з’їсти. З «неїстівних» прикрас у Німеччині були відомі Zischgold (золото, що кипить) – тонкі металічні пластинки чи смужки, а також lametta (мішура) – «дощик», «волосся ангела».

Звичай оздоблювати ялинку з Німеччини поширився на Швейцарію, Австрію, а згодом через Голландію, Чехію, Польщу перейшов і до нас, в Галичину. Спочатку ялинку прикрашали німецькі переселенці. В Австрійській імперії ялинка була обов’язковою у домівках чиновників, а з ХІХ століття  набула популярності і серед простих міщан. Українці встановлювали її напередодні українського Різдва – 6 січня, а поляки – до 25 грудня. Інколи ялинку наряджали до Дня святого Миколая.

Найбільш бажаними, але і найдорожчими були закордонні ялинкові прикраси: картонні «дрезденки» – фігурки птахів і звірів, складені з двох половинок блискучого опуклого картону та покриті фольгою, каркасні скляні іграшки з Богемії, шишки та зірочки із золоченої соломки і білого картону, розписані вручну скляні вертушки, іграшки з вати – ангели, діти, клоуни. У Дрездені та Лейпцігу виготовляли іграшки у вигляді пароплавів, екіпажів, музичних інструментів, скляних ведмежат, слоників та жабок. Дрезденські картонні іграшки коштували дорого, тому випускалися набори картону, з яких можна було самостійно змайструвати ялинкові прикраси.

Через високу ціну закордонних ялинкових прикрас навіть заможні галицькі родини не могли собі їх дозволити. За спогадами міських старожилів,  галичани прикрашали ялинку яблучками, горішками у фользі, саморобними прикрасами з соломи, яєчної шкаралупи, кольорового, а інколи і розмальованого паперу, вати, кульками, часто змотаними з газет та обвитими фольгою, фігурками з дроту, цукерками, медівничками, рідше – мандаринками. Інколи ялинковими оздобами ставали розмальовані лампочки. 

Часто з горіхів вибиралося ядро, натомість вкладався маленький сюрприз, після чого горішок обмотувався фольгою і вивішувався на ялинку. Бувало, що  ялинку прикрашали шоколадними іграшками, які з року в рік використовувалися як ялинкові прикраси, а не як солодощі.

Дуже урочисто виглядали свічечки на ялинці. До свічок виготовлялися  спеціальні лапки, щоб ялинка не загорілася. Вершок ялинки прикрашувався янголиком чи Вифлеємською зіркою.

Цікаво виготовлялися прикраси з яєчної шкаралупи. На шкаралупі з видутого яйця малювалося кумедне личко, на верхівку приклеювався ковпачок з кольорового паперу – ось і виходив цікавий чоловічок.

Також різдвяними ялинковими прикрасами були паперові витинанки, ткані забавки, вироби із соломи, писанки.

У поляків було прийнято оздоблювати домівку та ялинку, крім іншого, ще й виробами з тонкого прісного тіста – оплатками.

Ялинку ставили переважно у міських інтелігентних оселях, а у селах у більшій пошані був дідух. Бувало, що в міських домівках мирно співіснували і ялинка, і дідух.

Проте і в селах ще здавна була своя ялинка – «деревце», тобто зрізана верхівка хвойного дерева. Таке «деревце» господар вносив у хату на святвечір і вставляв його у калач або підвішував до стелі верхівкою донизу. «Деревце» прикрашалося сухими квітами, яблуками, горіхами, колоссям. 

Дідух вважається символом врожайності. Плести та вносити в хату на Різдво дідуха – виключно українська традиція. Це необмолочений сніп жита чи пшениці, прикрашений сухоцвітами та солодощами. Також сільську оселю у різдвяний час оздоблювали солом’яними «павуками». Вікна, піч і двері хати прикрашали витинанками із дерева чи паперу.

Гуцули виробляли іграшки з сиру – особливим способом обробленої бринзи. Якщо сир був нефарбований, то такі іграшки можна було й з’їсти.

 

 

Оригінальні ялинкові іграшки в стилі декупаж

 

Декупаж – це техніка декорування найрізноманітніших речей, в тому числі й ялинкових іграшок, за допомогою паперових аплікацій, покритих лаком. Найбільш популярним матеріалом для декупажу є серветки. Таку техніку оздоблення придумали китайські селяни ще в ХІІ столітті, а в Європі декупаж став відомим у XVII- XVIII ст., коли почали підробляти модні на той час східні товари.

Казково виглядають ялинкові іграшки, прикрашені в техніці декупаж!

 

 

Що ж потрібно для того, щоб виготовити такі неповторні ялинкові прикраси?

1. Ялинкова іграшка, яку будемо оздоблювати.  Краще використовувати заготовки для ялинкових іграшок з пінопласту, які можна купити в художніх  магазинах: вони не б’ються, на відміну від скляних кульок, тому таку аплікацію можуть робити навіть дошкільнята. Іграшку можна попередньо пофарбувати, або обклеїти кольоровим папером – розірвати його на маленькі клаптики і цими клаптиками обліпити всю заготовку. Петельку, на якій буде триматися іграшка, вклеюємо в прокол у пінопласті.

 

 

 

2. Клей – краще ПВА, не можна використовувати силікатний клей. Пензлик – будь-який.

3. Серветки з новорічними малюнками, з яких будемо вирізати аплікації. 

4. Також можна використати намистинки, стрічки, мережки.

Можна придбати і спеціальний клей та лак для декупажу, але ці товари дорого коштують, а замінити їх можна дешевшим клеєм ПВА.

Отже, вирізаємо з серветки елементи, які за розміром підходять до іграшки, та наклеюємо їх.

 

 

Щоб не було чіткої межі між аплікацією та фоном іграшки, «крапаємо» білими крапками – «сніжинками». Для цього можна використати коректор.

Наступний крок – клеїмо підготовлену мережку по контуру «сердечка» та зав’язуємо бантик на петельку. Проте для початківців можна обійтися й без мережки, адже для її прикріплення потрібні навики, інколи доводиться використовувати китайський клей швидкої дії. Дітям таку роботу краще не доручати, адже можна приклеїти пальці.

 

 

 

Готовий виріб покриваємо лаком – у нашому випадку розведеним водою клеєм ПВА. Не можна використовувати будівельний лак – він пожовкне і зіпсує увесь виріб.

Фантазуйте!

 

Снігові кульки

Старожили згадують, що у міжвоєнний період в Станиславові ялинку прикрашали також солодкими крихкими цукерочками, які виготовляли вдома та, загорнувши у фольгу, вивішували на ялинку як прикрасу. Після різдв’яно-новорічних свят таку «прикрасу» радо з’їдала малеча. Точного рецепту таких цукерків знайти не вдалося, проте, пропонуємо читачам рецепт «снігових кульок» Осипи Заклинської з книги «Нова кухня вітамінова» (1928 рік): «Снігові кульки, або цукрівки. Сніг з білків змішати з цукром і бити ще 10 мінут. Накладати ложечкою на бляху і дати висушити до рури. Подається окремо на тарели».

Читачі зрозуміли, що потрібно білки збити у дуже густу піну, поступово додаючи цукор (цукрову пудру). Пательню встелити пергаментом для випічки чи промасленим папером, чайною ложкою викласти кульки і довго сушити їх у духовці при невеликій температурі, як коржі для київського торта.

 

 

Смачного!

 

                                                                     Підготувала Наталія ХРАБАТИН