Чаргород Антонича

Мій Антонич

З дитинства якось вже так в мене повелося, що Антонич був дуже близько (тато дуже часто читав мені вголос його поезії, звертав увагу на якісь образи, пояснював), був своїм, на відміну від якихсь «чужих», значно дальших поетів. Коли ми з мамою бували у Львові, завжди ходили на могилу Антонича. У мене в дитинстві з Антоничем були свої стосунки — тоді навколишній світ мені уявлявся таким яскравим, соковитим, свіжим, а головне — казковим, що увійти у світ поезії Богдана-Ігоря Антонича було зовсім нескладно. Адже у віршах він теж не був серйозним дядьком, а лиш «дітваком із сонцем у кишені».

Це тепер я собі зміркувала, що тато любить Антонича ще й тому, що у них одна країна дитинства, країна натхнення. Тато так само народився і жив у дитинстві на Лемківщині —- і Антоничеві поетичні образи, які той видобував із чарівної скриньки дитячих спогадів, татові близькі і перегукуються з його власними. І це не зважаючи на те, що поет народився 1909 року, а тато значно пізніше —-1936. Просто Лемківщина за ті 27 років не так дуже змінилася. (Змінилася вона потім, коли лемків депортували на схід, на північ і на захід…)

Загадка поета

Тепер я досить багато знаю про цього поета. Однак знання біографії, кола знайомих, середовища, епохи нічого не додає і нічого не віднімає. Це не допомагає розкрити загадки його таланту, його поезії. Ну, ерудиція, ну, широкий кругозір, ну, читання в оригіналі тогочасних європейських авторів… Не з цього постає така багатобарвна, така вибухова поезія. А тут ще й дивний образ самого поета, що постає зі спогадів сучасників —- якийсь тихий, сором’язливий науковець-філолог, що тулиться по кутах і губиться у веселому товаристві. Не світський лев, не богемний персонаж. Цілком не атракційний тип! Поети такими не бувають, це відомо всім. Зокрема і поету Андруховичу. (Він відкрив для себе Антонича у студентські роки. До речі, добре, що відкрив, бо зараз важко сказати, що Андрухович би робив без Антонича. Богдан-Ігор сильно вплинув на поезію юного Юрка, зрештою Юрко взяв Богдана-Ігоря за тему дисертації, яку успішно захистив, потім Юрко написав роман «Дванадцять обручів», де теж присутній Богдан-Ігор.)

Отже, поет Андрухович знав, що поети такими нудними, боязкими, сірими, як Антонич, просто не бувають. І у романі він вигадав йому інше, начебто приховане життя, його задзеркалля, яке давало поетичні враження, емоції, пробуджувало натхнення — нічні походеньки, пиятики, гульки, шльондри… Щоб Антонич нарешті став схожим на справжнього поета.

Але що ж? До розгадки феномену Антонича він так і не наблизився. Мабуть, якби поруч стояв Андрухович, і читав через плече, що я пишу, то сказав би, що не мав за мету відгадувати якусь загадку, а просто писав роман. І вчепився за Антонича, мов за надійний трос, видираючись на Парнас… Себто на Піп Іван…

Лемківська бомба

Оскільки я – наполовину лемкиня, то, звичайно, переконана, що Антонич тому такий крутий, що він лемко. Зрозуміло, поява будь-якого справжнього поета – то чудо. Раптом, цілком нізвідки, з’являється серед купи нормальних людей поет. Всі разом жили, разом ходили до школи, товаришували —- і ось один з них раптом став поетом, а інші —- ні.

Однак, як на мене, важливе те, що називається підсоння. Які квіти, які трави оточували малюка, що стане поетом, які поруч ходили звірі, як світило сонце і як шумів вітер, які люди були навколо, які вони співали пісні, як вони раділи і як сумували —- все це дуже важливо. Якось Лев Толстой сказав, що від немовляти до п’ятирічної дитини — величезна відстань, а від п’ятирічного малюка до дорослого — один крок. Антоничеве дитинство у глухому лемківському селі, все, що тоді бачив, відчував, запам’ятав, вибухнуло, коли він вже був студентом Львівського університету, ходив між холодними вогкими мурами, від камениці до камениці, а «земля вівса і ялівцю» лишилась далеко на обрієм.

Село

Я хотіла побачити те, що за обрієм, тому автостопом дібралась до села Новиця, де народився Антонич. Боялась розчаруватися, боялась побачити щось звичайне. Не можу сказати, що моя «проща» до Новиці ознаменувалася там якимсь чудом. Але чудом була вся ця подорож, всі люди, кого я зустріла, все, що відбувалось того дня. Переді мною відкривались всі двері і всі душі. Це день, який я ніколи не забуду.

А село саме по собі не зробило на мене якогось особливого враження, —- звичайне невеличке лемківське село середньої мальовничості. Але, мабуть, то я сама винна: до того часу встигла побувати у різних куточках Лемківщини, намилуватись і навіть пересититись її красою. Якби ж їхала спочатку до Новиці, то, очевидно, була би сильно вражена.

Село глухе, закинуте далеченько навіть від найближчого містечка Горлиці («Співають теслі, бубни б’ють./ Розкрию таємницю:/червоне сонце продають/ на ярмарку в Горлицях.»), рейсовий автобус туди їде чи не двічі на тиждень. Завдяки оцій віддаленості від цивілізації все гарненько збереглося: і старі хати, що пам’ятають Антонича, і дві прекрасні дерев’яні церкви (друга — вже на початку сусіднього села, у обох служив батько поета отець Василь Антонич).

Лемки загалом і в мові, і в укладі життя зберегли чимало архаїчного на радість всіляким дослідникам. Очевидно, тут, у віддаленішому селі, оточеному лісами, збереглось більше і фольклорного багатства, і давніх традицій, і, може, навіть господарської обрядової магії. Тут люди були вже так близько до природи, що ближче просто не буває. Село лежить на верховині (хоч, може, абсолютна висота і невелика), гори тут невисокі, складається враження, наче ти вже десь поміж гір на якомусь плато. Тут і тепер «корови моляться до сонця, / що полум’яним сходить маком». Сама бачила. Сфотографувала.

Церкви дерев’яні — просто шедеври архітектури. Мають дуже вишукані пропорції, поставлені обидві на високому березі понад потоком. Це типові західно-лемківські храми, з високими й гострими верхами, що вишиковуються від найвищої — над бабинцем — до найнижчої — над святилищем. Була тут і якась криниця, начебто з цілющою чи то з чудодійною водою, акуратно обмурована і огороджена. Однак мені не вдалось з’ясувати, яка історія цієї криниці. Хати, де народився поет, не було, на її місці стояв пам’ятник Антоничу. Поруч — простора дерев’яна каплиця, а властиво — маленька церква. Збереглися у храмах і пречудові давні іконостаси.

У Новицю повернулось після депортації декілька лемківських родин. Говорять, як і колись, по-лемківськи. Коли я викручувала язик, питаючи польською, де тут жив Антонич, зустріний дядько відповів звично по-лемківськи. Мені стало соромно, що я не збагнула: на батьківщині найбільшого лемківського поета можу говорити лемківською — і мене всі зрозуміють… Але про мову — окрема історія.

Вивчив мову, щоб стати українським поетом

І ось вам ще одна із загадок Антонича. До вступу в Львівський університет у побуті Антонич говорив по-лемківськи. Закінчив у Сяноці гімназію, де викладання велося польською (знав її досконало), а також були уроки української. Щойно у Львові взявся серйозно за… вивчення української мови. Вирішив вивчати не ту мову, якою говорили на львівських вулицях, не ту, якою писали тодішні галицькі поети, а українську літературну, яка виросла з київсько-полтавського діалекту. Властиво, Антонич вивчив українську мову як іноземну —- і тою «наддніпрянською» мовою згодом писав всі свої поезії.

І тут виникає цікаве запитання. Мова – наша шкіра, наш одяг, наш дім, наше дихання. Рідною мовою ми відчуваємо і описуємо ввесь світ, засвоюючи її ще в колисці. Природно, що і поезія зринає з уст рідною мовою. Рідною, природною мовою Богдана – Ігоря була лемківська, а писав він літературним варіантом української, мовою для нього штучною. Як же ж зумів так природно, так образно нею висловлюватись, так майстерно передавати всі відтінки?

Може, це запитання здається комусь надуманим. Мабуть, тому, кому ніколи не доводилось чути, як говорять по-лемківськи. Бо це щось зовсім інакше, ніж літературна українська. Додам тільки, що Антоничу довелось добряче поморочитися. От хоча б таке. По-лемківськи ж усе просто: наголос завжди на передостанньому складі. А тут морока: де його треба ставити? Щоб навчитися правильно наголошувати, Антонич завжди, роблячи нотатки, виписуючи вірші поетів з великої України, з лемківською наполегливістю та ретельністю проставляв наголоси…

Щодо мене особисто, то, коли приїжджаю у Польщу (найчастіше — на лемківські фестивалі), маю проблему: доводиться розмовляти то по-польськи, то тут же ж по-українськи, то по-лемківськи, бо навколо часто трапляються люди, які розуміють добре тільки одну з цих мов. Отож доводиться миттєво переключатися з одного режиму в інший. Мушу визнати, дається це мені непросто, часом язик заплутується. Важко саме те, що оперуєш не двома мовами, а трьома (дві — це запросто).

Цього літа, коли приїхала на Лемківщину, наступного дня по приїзді говорила тільки по-лемківськи (бо мене оточували лемки, які української не дуже й розуміють). Ввечері, коли стемніло і я вже спішила до родичів додому, відчула, що рот і язик не те, щоб болять, але ніби писок зсередини потовчений, чи що. А це, виявляється, далося взнаки те, що цілий день доводилось видобувати не звичні, а якісь інші фонеми. От тоді я й задумалась, як воно було лемку Антоничу наддніпрянцем ставати.

(далі буде)
(якщо ви захочете)

3 thoughts on “Чаргород Антонича

  1. пані Анно, дуже хочу почути продовження!

    Юля (з надто рівного, але рідного Рівного)

  2. Є багато мережевих фахівців, що покладає великі надії з Cisco Career, і це досягнення життя для них час. З-за зростаючого попиту мереж інженерів у сфері ІТ <a href=”http://www.cisco-central.com”>cisco certification</a> було покращено багато чого. Гігантська мережа Cisco постійно займається підтримкою якості та рівня його престижних випробуваннях і сертифікатів Cisco. Кількість Cisco навчальних центрах і лабораторіях Cisco іспит ростуть день у день, щоб забезпечити підготовку до збільшення учнів мереж

  3. Є багато мережевих фахівців, що покладає великі надії з Cisco Career, і це досягнення життя для них час. З-за зростаючого попиту мереж інженерів у сфері ІТ cisco certification було покращено багато чого. Гігантська мережа Cisco постійно займається підтримкою якості та рівня його престижних випробуваннях і сертифікатів Cisco. Кількість Cisco навчальних центрах і лабораторіях Cisco іспит ростуть день у день, щоб забезпечити підготовку до збільшення учнів мереж

Comments are closed.