Декілька емоцій і висновків навздогін 5-му червня.

Не буду критикувати нас. Критики вже багато написано і сказано. Мій висновок: в Україні є псевдоопозиція, а окремі люди і групи, які мають реальне бажання реальних змін в державі, ізольовані і роздрібнені.  

У мене є досвід різноманітних протестних акцій – починаючи з 2001 року. Але 5-го червня у Києві під Верховною Радою я побачив щось зовсім нове, якісно нове для України. 

Партія влади організовувала акцію підтримки власних дій відкрито, з небаченою нахабністю, спільно з правоохоронними органами. Тисячі так званих «прихильників» мовного закону заводили в оточений залізними парканами і незліченними бійцями «Беркута» і «Барсу» сектор під стінами Ради в шеренгах по троє. Нас, протестантів, вперше виявилося значно менше ніж їх, «прихильників». Такого раніше не було ніколи. До того ж ми були розділені і нескоординовані в діях.

Чесно кажучи, з самого початку було відчуття, що закон таки дотиснуть. Якщо напередодні ще багато хто вважав, що вся ця затія з «язиком» обернеться такою собі політтехнологічною виставою, в якій регіонали будуть грати роль захисників російської, а опозиція – єдиної державної, і метою вистави є лише замалюватися перед своїми виборцями, а всерйоз на прийняття загрозливого для єдності країни закону ніхто не наважиться, то вранці 5 червня такі розумування одразу довелося відкинути. Що все буде серйозно, було видно по підготовці: бійці чудово екіпіровані, на новому добротному транспорті. По їхньому настрою було видно, що вони вже далеко не з народом. Може, бити на убій ще не будуть, але «морально» вже до цього готові.  І над усім цим диким дійством лунала примітивна радянсько-російська попса…

Висновки: 1. Організовували це не Регіони, бо їхні можливості ми знаємо; 2. Організація російська і профінансована звідти; 3. В нас ніколи раніше люди не йшли на людей, а організатори до цього провокували, і майже успішно.

Ми програли 5-го червня, але якось не було відчуття, що прихильники, котрі стояли під синьо-білими прапорами виграли. Це була просто маса, яку з допомогою нагайки і пряника загнали за огорожу і тримали, поки шоу не закінчиться. Вони явно були в гіршій ситуації, ніж ми.

Залишається відкритим питання: що робити під час другого читання? Думаю, сценарій буде приблизно той самий, але його реалізація – масштабнішою. Овець знову заженуть в загони. А лідери опозиції в неадекватній мазохістичній ейфорії будуть виголошувати гучні заяви і імітувати боротьбу. Що робити нормальним свідомим людям? Бо тупо якось кидатися на «Беркут». По-перше: розіб’ють голову, потім ще й посадять, а по-друге  і головне – цього вони і чекають.

Давайте думати, ще є трохи часу.