Зазвичай ми починаємо знайомство з Буковиною з Чернівців, ними ж часто воно й обмежується. За гарним фасадом чернівецького модерну, підрихтованого недавно з нагоди 600-річного ювілею, залишається  непоміченим занепад і деградація околиць, тихі провінційні трагедії покинутості і безнадії.

Схід Чернівецької області на кордоні з Молдовою. Місто обласного підпорядкування – Новодністровськ. Народжене 6 квітня 1973 року за наказом комуністичної партії, цілком штучне дітище планової економіки. Єдиною метою існування цього «міста енергетиків», як і багатьох подібних, було обслуговування грандіозного промислового об’єкта – в цьому випадку Дністровської гідроелектростанції, яку добудовують досі й обіцяють зробити найбільшою в Європі.

В часи совка населення міста передбачалося довести до 40 тисяч осіб. Сьогодні тут мешкає тисяч десять, заледве утримуючи розраховану на в чотири рази більшу кількість жителів та ще й застарілу, витратну радянську інфраструктуру. У місті на березі дністровського водосховища довжиною майже 200 км, шириною до 20 км, площею дзеркала 142 кв. км, максимальною глибиною 54 м і об’ємом води 3 млрд. куб. метрів вартість одного куба води для мешканців – 15 грн. Це разів у чотири більше, ніж у Франківську. Але незабаром планують підняти до 20 грн. за куб.

Роботу тут дає тільки ГЕС. Запроектовані партією швейні фабрики, на яких мали працювати дружини гідроенергетиків, так і не були збудовані. Тому безробіття жахливе, особливо серед жінок. Будь-яка робота – на вагу золота.

Зустріч з громадою в школі. Встає учитель фізкультури. «Я нічого від вас не хочу, – каже, – лиш дайте відповідь на одне питання. Коли нам братися за зброю?» Я починаю щось пояснювати про можливість змінити владу і т. д., він перебиває: «Пане депутате, ви не уникайте відповіді. Мене не треба ні в чому переконувати. Я тут Майдан у 2004-му починав, людей організовував на Київ… Коли братися за рушниці?» Він зовсім не схожий на неадеквата, поруч з ним десяток його колег-вчителів, які його підтримують. «Ми так само обговорюємо політику, і вже не бачимо іншого виходу, як їх зупинити». Ясна річ, вони не очікували від мене дати початку повстання. Вони говорили про відсутність надії і прагнули розуміння.

У них по округу від влади йде Артем Семенюк, прийомний син голови облдержадміністрації регіонала Михайла Папієва. Артему 29 років, «у політиці повний нуль», зате 4 Мерседеси і Лексус, на зустрічі замість нього, кажуть, їздять довірені особи, бо самому кандидату сказати людям нічого. Але тиснуть і нагинають так, що усі аж пищать…

Виходимо після зустрічей на дністровські кручі – тиша, тепло, безкрає плесо дністровського моря і ліси, які оточили кілька десятків багатоповерхівок Новодністровська. Рай на землі. Ми тут живемо, наче в піонерському таборі, намагаються жартувати місцеві. Але звучить це геть не весело.

Протилежна точка на лінії мого маршруту – південь Буковини, село Ставчани Кіцманівського району, що межує з нашою Снятинщиною. Протилежна не тільки географічно, а й за спеціалізацією. Це сільськогосподарський район, як Городенківський чи Снятинський на Прикарпатті, благословенні землі. Тут у Ставчанах дивом збереглося одне чимале тваринницьке кооперативне господарство.

Ми приїхали на ферми майже о шостій ранку, потрапили на ранішнє доїння корів, яких тут триста голів. Ще зо шість сотень биків і бичків – на м’ясо.

Жодного разу впродовж останніх років семи влада з району в селі не була. А проблем – тьма.

«Маю десь зо три сотні бугаїв центнерів по шість кожен, – каже голова кооперативу, – але здати їх нема куди – ніхто не бере. На ВРХ була заготівельна ціна 27 грн. за кіло живої ваги, недавно впала до 21 грн. Але збуту немає зовсім…» Сьогодні господарство виживає за рахунок молока: здають у Тернопільську область по 3,15 грн. за 1 літр. У день – 7 тонн молока – понад 20 тисяч гривень. Це дає змогу сяк-так утримати господарство і 150 працівників. Тут навіть їдальня є, у якій до ухвалення нового Податкового кодексу працівників годували обідами безкоштовно. Тепер не можна. «Податківці кажуть: мусиш брати хоч по гривні з людей, – розповідає ґазда. – Як взагалі тут бути і що робити? Бачу, що нікому все це не потрібно. За рік-два, певно, виріжу худобу – і на тому крапка».

За понад сотню кілометрів маршруту буковинським раєм від Новодністровська до Ставчан найчастіша фраза, фраза-рекордсмен, фраза-заклинання – “так далі жити не можна”.

Роман ТКАЧ, народний депутат України