Чітко пригадую своє дитинство десь з 1989 року. Тоді ще існував Радянський Союз, і ми з кінця жовтня та аж до перших морозів ходили на буряки. Копали їх чи не всім селом. Інколи кагати з цукровими буряками притрушував перший сніг. Тоді село примусово зганяли на погрузку врожаю.

Возили буряки до пізнього вечора на станцію Букачівці, а тоді на Бовшівський цукровий завод чи за 20 км від нашого села, у Ходорів. Там працював знаменитий на весь Союз Ходорівський цукровий завод. Якщо ви в ті часи подорожували літаком чи поїздом, то неодмінно пригадаєте, як вам до чаю подавали дві галочки цукру, де був намальований поїзд чи літак, а на звороті кожен галичанин показував супутникові місце виробника і з гордістю тикав пальцем: „Це наш цукор, у нас робиться!”

Добре пам’ятаю також 1991 рік, як розпадався „нерушимий”. Тоді в нашому селі розділився колгосп. Усі сварилися, ділили техніку і переганяли худобу.

Після падіння радянської імперії Україна володіла 192 цукровими заводами. У 2007 році працювало 110 з них, у 2008 – вже тільки 80. Цього року до виробництва цукру в Україні приступило лише півсотні цукрових заводів. Мені довелося 9 років працювати на заводі на різних посадах, тому ця  вбивча статистика не може не викликати в мене гіркоти.  Щоразу, коли їду в рідне село на Рогатинщину, не можу змиритися з видовищем жалюгідних руїн, які залишилися від Бовшівського та порізаного на брухт Ходорівського цукрозаводів.

Але це все так… надто особисте. Тільки от цукрова галузь – не єдина, яку Україна безглуздо марнує. Так, за 20 років незалежності ми втратили 10 гігантів машинобудування. Повністю перестали випускати автомобілі «КримавтоГАЗ» (Сімферополь), «УкрВолгатехсервіс» (Бориспіль), «Чернігівавтодеталь» (Чернігів), КАРЗ №5 (Київ), КАРЗ №6 (Київ), «Анто-Рус» (Херсон) , IVECO-КрАЗ (Кременчук), «Автоагрегат» (Краснодон), «АЗ МО» (Київ), припинив виробництво легкових автомобілів ЛуАЗ (Луцьк). На днях будуть зупинені Запорізький автомобільний завод (ЗАЗ) і черкаський “Богдан”. Замовлення на КрАЗі і ЛАЗі – мінімальні. Головна причина, яку називають спеціалісти, – запроваджений Росією утилізаційний збір. А українська влада, звично, нічого не зробила для захисту національного автовиробника.

Трохи кращі справи в металургії і хімпромі. Свого часу ці заводи «прихватизували» нувориші, які правильно відчули, що з металу, хімії та вугілля можна отримати і «швидкий», і «довгий» навар, який за кілька років вивів їх у рейтинг «Форбсу». Але вже незабаром і в цій галузі слід очікувати появи заводів-привидів, оскільки олігархи лише витискають з них прибутки і здебільшого не зацікавлені в модернізації виробництва. Перші дзвіночки пролунали на феросплавних заводах позаминулого тижня. Вони уже зупинилися. Офіційна причина – надто дорога електроенергія для підприємств. Подібна ситуація, тільки причина в газі, у хімічній промисловості, де частка палива у собівартості продукції складає більше 50%. В нашій області майже припинив роботу калуський «Карпатнафтохім».

Але ж насправді причина не в газі і не в електриці. Вона в головах. Наші (?) олігархи зупиняють заводи тут, але купують в Європі і США. Україна – це для них територія, де вони лише «стрижуть баранів», і вкладати в її розвиток ніхто особливо не планує. Як і жити тут. Україна для крупного капіталу стала колонією, яку можна виснажити, витиснути, обдерти, спаскудити, продати разом з «лохами» і спокійно собі розкошувати в «цивілізованому світі». А все ж може бути інакше. Он у Китаї за останніх років п’ятдесят з’явилося 370 тисяч нових промислових підприємств.

Якщо нічого не змінювати в наших з вами головах, а тоді й у головах наших політичних вождів, то скоро в Україні від індустрії залишиться тільки безумний індастріел, який використовуватимуть хіба підприємливі американці для зйомок горорів і екшинів. Місцевих, якщо кому пощастить, запрошуватимуть статистами.

 

Роман ЛЯБИГА, виконавчий директор ІФОО Українського союзу промисловців і підприємців