Не стати холопами

 

Під час виборчої кампанії я чимало поїздив областями України – переважно південними і центральними, зазираючи іноді у такі закутки, де б ніколи не опинився за звичайних обставин. Є що згадати і над чим думати.

Досі згадую історію, яку мені розповіли мешканці Голованівська, невеличкого, депресивного, непримітного районного центру на Кіровоградщині. Про це Богом забуте містечко вся Україна дізналася два роки тому завдяки справі депутата Віктора Лозинського. Нардеп розстріляв місцевого селянина, а потім ще й чавив його, пораненого, автомобілем лише за те, що той зайшов на територію його мисливських угідь. Відтоді прізвище «Лозінський» стало символом безкарності нових «господарів життя» і загальною назвою для всіх подібних відморозків.

Так-от, у Голованівську Лозінський облаштував собі обійстя просто у центральному парку містечка – захопив, обгородив двометровим парканом, звів особняк, і чхати хотів на якусь там думку громади. Якось наприкінці серпня місцеві дітлахи спокусилися на рясну яблуньку, яка схилила гілля через ту огорожу. Підсадили один одного на плечі, і почали рвати яблука. Загавкали сторожові собаки. З воріт вибіг Лозінський. Дітлахи втекли, але найменший хлопчик не встиг. Залишивши псів стерегти переляканого на смерть дітвака, Лозінський вернувся до хати. Приніс звідти аркуш паперу з видрукуваним написом «Я вор», почепив його на шию дитині і змусив на колінах повзти до відділку міліції. Сам з собаками йшов поруч. Хлопчик ревів на всю вулицю, але перехожі лише опускали очі, вдаючи, що нічого не сталося. Кажуть, потім сім’я дитини виїхала з міста.

До чого я це? До того, що хоч після убивства селянина Лозінський і сів на 15 років (швидше через суспільний резонанс, ніж завдяки справедливому судочинству), але справа його живе. Живе система, яка породжує сучасних феодалів. І не просто живе, а зміцнюється і утверджується. Нехай навіть більшість цих «господарів життя» не кінчені відморозки, а іноді навіть цілком інтелігентні з вигляду люди, та суті це не міняє. Реальна влада – саме у них.

Не в сільського голови, не в районної адміністрації. У них є, звісно, сякі-такі повноваження. Але влада – у того, хто має гроші. Такому не важко купити прихильність, навіть відданість влади від найнижчих ланок до обласного рівня. До такого, якщо він грається в благодійника, йдуть на поклін звичайні люди, випрошуючи допомогу чи послугу. Бо він, а не якийсь там голова РДА, реально здатен «рішати» питання.

Вибори 2012, проведені за змішаною системою, лише поглиблюють «феодалізацію» країни. Якщо на Галичині це ще не так очевидно, то чим далі на Схід, тим частіші перемоги на мажоритарних округах саме таких князьків і «вершителів доль». Збідніле від «покращень» і зневірене населення легко купується гречкою. Я це бачив чи не в кожному районі. Люди вважають, що з паршивої вівці хоч вовни жмут, і їх можна зрозуміти. Але слід усвідомлювати, що взамін за гречку можна отримати під боком потенційного Лозінського.

Отже, як на мене, головна загроза, яку лишає після себе рік 2012 – це феодалізація країни, поглиблення прірви між суспільством і владою, остаточний відрив «еліт» від реальності, звуження можливостей громад впливати на прийняття рішень. Зламати цю тенденцію і систему – одне з головних завдань опозиції. Звісно, не єдине: є ще державний бюджет, який треба врятувати від дерибану Сім’єю та її васалами, є економічна криза, корупція, зовнішні загрози – Митний союз… Зрозуміло, що 2013 рік буде вкрай важким. Але без оздоровлення політичної системи ми ризикуємо одного дня непомітно пройти точку неповернення і опинитися в становищі холопів, від яких взагалі нічого не залежить у цій країні.

Дуже сподіваюся, що ще не пізно.

Роман ТКАЧ