Якось ми з приятелями орендували авто, щоб поганяти пустелею. Надвечір нам трапилася оаза, і ми зупинилися відпочити під пальмами від жорсткого сонця. Коли ми знову сідали до машини, нас обступила зграйка арабачат – хлопчиків і дівчаток – найстаршому років десять. Вони жебрали гроші.

Мій приятель, якому хотілося виглядати very rich man засвітив перед ними пачку єгипетських фунтів (негідник!) і нічого не дав. Обурені арабчата самоорганізувалися миттєво! Молодші потягли дровиняки, щоб заблокувати колеса, старші побігли за камінням – бити скло і фари машини.

Вражало те, що розподіл функцій відбувся сам собою – в них не було навіть секунди, щоб перекинутися кількома словами.

Ми встигли втекти. І згодом я довго розмірковував над тим, що українським дітям для того, щоб притертися, утворити організовану злочинну групу, розподілити між собою функції і навчитися розуміти один одного без слів, знадобилося б десь із півроку. Там секунда, тут – півроку.

У Західній Європі спільноти теж виникають миттєво. Доводилось спостерігати, як за півтори доби було організовано загальнонаціональний страйк у Британії. Проте навіть Франція пасує перед Сполученими Штатами. Ще на початку двадцятого століття Макс Вебер відвідав Північну Америку і зауважив, що – на відміну від атомізованого Європейського – американське суспільство складається не з індивідуумів, а зі спільнот.

Варто нагадати що Вебер – німець. Всі німці кучкуються по профспілках, стрілецьких братствах, студентських корпораціях, тощо. Але в порівняні з американцями, навіть німці – атомізовані.

На Заході майже не доводиться витрачати зусиль на організацію й утримання тієї чи іншої спільноти. Варто виставити прапорець і люді збираються самі. Спрацьовують тонкі механізми національної психології.

У нас ці механізми відсутні, тому найпростіше – найважче.

«Вчитися кучкуватися!» – ось гасло сьогодення. Не гальмуйте, прямо зараз приєднуйтеся до всього, що подобається!

 

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, «Братство»