В одному магазині є джинси, які мені страшенно подобаються. Кілька разів їх міряла. Знаю, що така модель мені не підходить, бо повнить і спотворює фігуру, але… Все думаю… Може, вищий каблук, може, довшу сорочку поверх… Бо ж дуже…

Ми купуємо речі часто не тому, що вони нам личать, а тому, що вони нам подобаються. Личити і подобатися – не завжди те саме. Тому, мабуть, так багато у нас тигрових лосинів і блискучих кофтинок. А що ж? Вони гарні.

Підходить? Не підходить? Хіба це важливо? Головне мати те, що подобається. А чи потрібне воно насправді?

Ну, і звісно, аспект модних умовностей. Як казала героїня якогось фільму, будемо і роги носити, якщо це буде модно.

Ні-ні, одяг – то таке. Кожен носить те, що хоче.

І живе як хоче. Чи не зовсім як хоче? Точніше, правильно живе. А що таке жити правильно? Це життя за тими установками, які вважаються такими, як треба. Ким вважаються? Твоїми сусідами, друзями та знайомими із соцмереж, авторами блогів та організаторами різноманітних життєвих тренінгів. Та й ми якісь такі, що вічно шукаємо зовнішнього підтвердження правильності свого вибору. Так наче не нам із тим жити, а тому, хто схвалює чи не схвалює. Хоча і питати не конче. Самі знайдуть і самі вчитимуть, як правильно жити.

Не знаю, як там у чоловіків, але у жінок так: якщо ти дівчина і тобі вісімнадцять, то почнуть розпитувати, чи не збираєшся заміж. Якщо ти в цьому віці вже заміжня, то будуть закиди, що трохи зарано. Якщо скажеш, що не збираєшся заміж, бо в тебе в пріоритеті навчання, кар’єра і т.д., то почуєш, що треба не затягувати з цим. Якщо заміжня, то почнуться питання про дітей. Незакомплексованість нашого народу цьому плані просто зашкалює. Бо якщо у тебе немає дітей, то всі почнуть тебе виховувати, що треба дитини (і підуть додому з відчуттям задоволення, що прочитали тобі мораль про правильність людського життя, навіть не думаючи, що, можливо, різонули тебе по найболючішому). Якщо у тебе вже є дитя, то почнуть переконувати, що треба друге, якщо є друге – то можна і третє. Якщо у тебе дівчинка, то конче вимагатимуть, аби народила хлопчика. І навпаки. Коли ж ти перервеш потік питань-порад своїм «Чому?», тобі скажуть: «Бо так правильно!»

І ніхто не пояснить, чому саме так правильно, чому я маю народити після хлопчика дівчинку, а не, скажімо, трійнят. І чому, наприклад, я не можу народити десятеро дітей і піти вчитися. Або ж навпаки, спочатку навчитися усьому, чого хочу, а потім думати про дітей.

Пам’ятаєте історію з джинсами?

Гарне чуже життя не конче пасуватиме тобі. Те, у чому комфортно комусь, не завжди підійте тобі. А ти втискатимешся в цю чужу матрицю, задихатимешся від некомфорту і не розумітимеш, чому ж у тебе все так паскудно. А може, просто не твій розмір і не твій фасон? Точніше, може, це просто не те, що тобі потрібно?

Ми заручники чужих правил та умовностей. А ще чуже зовнішнє життя виглядає дуже комфортним, немов одяг на манекені. Привабливим та солодким. І ніхто не знає, скільки за тим порядним благоустроєм іноді буває сліз та гіркоти. Але нам вперто хочеться такого ж життя. І щоб квартира була з такими самими шпалерами, і щоб машина така ж, і щоб усе, як у людей…

А джинси… Я їх не куплю… Буду приходити і милуватись ними просто так. І тішитимусь, якщо їх купить той, кому вони дійсно личитимуть. А я… У мене є мої комфортні сукні. І вони справді мої…