Режисер: Даніель Еспіноса

Екіпаж МКС знаходить у пробах марсіанського ґрунту інопланетну істоту. Спочатку вона здається одноклітинною, але коли істота починає ділитися, нові клітини з’єднуються в творіння, яке влаштоване за принципом, не відомим земному життю. «Марсіанин» отримує прізвисько Келвін, і вчені з ентузіазмом його вивчають – поки Келвін не стає надзвичайно великим, дуже сильним і надто небезпечним для космічної лабораторії.

Першим голлівудським фільмом шведського постановника чилійського походження Даніеля Еспіноси був комерційно успішний шпигунський трилер «Код доступу «Кейптаун». Далі в 2015-му Еспіноса зняв історичний детектив «Номер 44». Цього року швед знову змінив жанр. Його нова картина «Живе» – фантастичний хорор, який перетворює космічний корабель на капкан для астронавтів. У космосі екіпаж не має куди бігти від монстра, який їх пожирає. Порівняння з «Чужим» напрошується саме собою, але авторам фільму воно дуже не подобається. Їх можна зрозуміти. Їх витвір поступається шедевру Рідлі Скотта буквально в усьому, за винятком популярності залучених у фільмі акторів. У британського метра на екрані не було Джейка Джілленхола, Райана Рейнольдса, Ребекки Фергюсон і Хіроюкі Санада, але своїх акторів він використовував значно краще, ніж це робить Еспіноза. І результат не забарився.

У «Живого» стільки проблем, що очі розбігаються і не знаєш, з чого почати. Але якщо вже ми заговорили про акторів і персонажів, то почати можна з того, що команда МКС вийшла передбачувано прісною, без насиченого колориту. Дія стрічки відбувається в наші дні, коли в космос літають тільки спеціально відібрані люди, і астронавти Еспіноси бездоганно «правильні». Космонавти міцно дружать, добре знають свою справу, дотримуються правил, проявляють геройство при потребі, не впадають в істерику або в адреналіновий раж і не конфліктують навіть у ситуаціях, коли багато хто на їхньому місці пересварився б і побився. Ніхто з них не є зрадником, і вони майже не згадують про національність один одного (в екіпажі є американці, британці, японець і росіянка, яку зіграла російська актриса і постановниця Ольга Диховічна).

З одного боку, приємно бачити таку згуртованість і розсудливість, а з іншого – нудно! Коли лиходій картини – мовчазний монстр (по суті, сила природи), який хоче лише дихати, пити і їсти людей, то хочеться, щоб у кадрі була додаткова психологічна інтрига, хоча б на рівні слів. А краще – справ. Еспіноса же вважає, що стрічці цілком достатньо полювання чудовиська на персонажів.

Тепер про чудовисько. Оскільки Еспіноса, на відміну від Скотта, використовує комп’ютерні ефекти, у нього немає потреби ховати монстра в темряві і показувати його уривками. Публіка з самого початку стрічки бачить Келвіна при яскравому світлі і в усій красі, і це позбавляє чудовисько тієї загадковості, яка лоскоче уяву і прикрашає багатьох екранних монстрів. При цьому Келвін не виглядає так гротескно, як Чужий. Незважаючи на всю свою нелюдяність, він радше привабливий, ніж страшний. І хоча він явно і безперечно небезпечний, підсвідомо його не боїшся. Що, знову ж, погано для створіння, яке, за задумом, повинно після перегляду снитися глядачам в страшних снах.

У свою чергу, МКС виявляється не найкращим місцем дії для хорора. На станції немає затишних куточків і таємних проходів, і це не готичний замок, де кожне крісло виглядає так, ніби ось-ось на вас кинеться. Замість страхітливих крісел на МКС повно датчиків і броньованих дверей, і значну частину часу герої більш-менш точно знають, де Келвін перебуває і як вони від нього можуть відгородитися (прибулець сильний, але він не здатний проломити сталеву перегородку). Зрозуміло, в результаті це їх не рятує – картина не була б традиційним хорором, якби більшість персонажів дотягли до фіналу. Але так як Келвін може напасти не в будь-який момент, а лише в певних ситуаціях, то дія стрічки не така напружена, як у «Чужому» або в другій частині «Щелеп» (після того, як герої виходять у море). Сюжет картини не можна називати на сто відсотків передбачуваним, але й особливих, гідних згадки сюрпризів у ньому немає. Так само, як нема «кров’яки», що заливає екран, еротичного оголення, болісних тортур та інших інгредієнтів треш-хорорів. Ми вже використовували слово «прісний», і його можна застосувати не тільки до героїв стрічки, але й до фільму в цілому. У «Живому» немає ні сюжетних приправ, ні гумору, ні ексцентрики… Ні навіть смаковитості  м’яса з картоплею.

ФЕЛІНСЬКИЙ